То кружевнії, білі вії
обсунулись, як снігопад.
І бруньку уцілілу сад
з пекучих виніс сніговіїв.
Сніг збіг,
відсніжився назад,
відхилиталася галузка,
і крапля громова загускла
в розкішно-визрілий гранат.
Це та сльоза, яка замерзла
на вербній гілці в сніговерть.
Її я упізнав одразу,
бо кров’ю виповнена вщерть.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє…” Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє, судомлячи гілки, розчахнута верба, і срібний літачок у небі ледве мріє, і ковза синя тінь по сонячних горбах. По сонячній […]...
- Павло Мовчан – “Розпущено на волокно…” Розпущено на волокно заткану в луки синю річку; і розплелась у небі знов від літака срібляста стрічка. Віск талий руку обігрів, розлившись по долоні, і […]...
- Дмитро Загул – Різні мотиви Не в тишині формується поет, Не в самоті німих чернечих келій. В юрбі людей, бурхливий і веселій, Він розіклав барвистий свій намет. Його життя – […]...
- Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, як порошина ув огромі, мелькоче зрушений обліг – невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, і листям всю блакить […]...
- Павло Мовчан – “Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда…” Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда, і бачив щілин шість, шість отворів жаждливих, зозуля перелітна вже з голосу спада, і зелен-світ постав сьогодні, […]...
- Павло Мовчан – Шипшини кущ Все висохло, все одмінилось в глину. Улігся порох літній на стежині. У камінців посохли корінці, сухий ручай запікся на щоці. І тінь руда, мов курявна […]...
- Павло Мовчан – Материнська сльоза З твоїх очей хтось викотив сльозу І далі, далі у печаль пекучу, Мов кулю світла по шляхах трясучих, Незримі руки тихо покотили. В сльозі гуляє […]...
- Павло Мовчан – Втілення болю В подорожню вічність, куди думка лине, але назад ніколи не верта, перетікають тільки порожнини і зостається праху вагота… Горщок розсипавсь, та ідея форми висить в […]...
- Павло Мовчан – Малюнок на вікні Мороз спогадує І на моїм вікні Рослинний світ епохи неоліту Відтворює. Галузка до листка І стовбур до коріння. Ростуть ліси опішньо, Ніби думи, І невловиме […]...
- Павло Мовчан – Гуцульський малюнок День наваливсь: під тиском світла повигинались вікна. День пхавсь у колибу, День натискав з усіх боків. І вже на сонячних канатах Балансували в світ смереки. […]...
- Павло Мовчан – “Дорого, доріженько з отчого краю…” Дорого, доріженько з отчого краю, завіяна снігом, що й сліду немає… Торохнеш бідою, зведешся стовпом, зітхнеш під п’ятою скрипучим мостом. Домівко далека в улогах снігів, […]...
- Микола Вінграновський – Ми з нею проснулися з голубами Ми з нею проснулися з голубами. Пляшка води, що не випили ввечері ми, Замерзла вночі на балконі. 1964...
- Павло Мовчан – День запилення сосон Так довго тривав цей прояснений день, день зміщення часу, запилення сосон, який був можливий отут – більш ніде, день сонця й вітрів безголосих. І буйволи […]...
- Павло Мовчан – Зима поета Пам’яті П. Тичини Відчиняються двері: білих птиць білий вир; в тебе птиці сидять на руках і на віях; білопташшя ув очі тобі хтось навіяв, – […]...
- Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане…” Біло-рожеве на синьому тане і розмиває віт чорноту. Вростки айви, мов розтулені рани, у забутті п’ятикутно цвітуть. Рани весняні бджоли лікують, біль замовляючи гудом своїм. […]...
- Павло Мовчан – Що ви знайшли на небесних купинах? Хвилею зору небо схитнулось, східності хмари збігали униз. Прогуркотіло, мов бочка, минуле, ти ж при падінні на мить зупинивсь. Там на горі, де громи дозрівають, […]...
- Павло Мовчан – Відвідини Тут про мій вік все свідчило нещадно: дуплом – верба, що я її садив, похилий тин – паліччям недоладдя, а грядка – сухостоєм лободи… – […]...
- Павло Мовчан – “Голос, наче пожухлий листок…” Голос, наче пожухлий листок, кружеляючи, впав на лужок, а за ним, а за ним в дві руки навперейми біжать дітваки. Безголосий біжить вороний уздовж стежки, […]...
- Павло Мовчан – “Я берег побачив на спаді туману…” Я берег побачив на спаді туману, зозулю почув, що кувала свій жаль, відчув, як поволеньки літечко тане, збагнув, як поволі снується печаль. Я поклик почув, […]...
- Павло Мовчан – На захист дерева Щемить в душі та зрубана сосниця, кигиче їй бездомна синя птиця, прив’ялий запах вітру не втіша: болить душа! Сльоза не поспіша – прижурена ледь мерехтить […]...
- Павло Мовчан – Єдине Єдиний простір, що на все життя, єдиний світ, який ти іменуєш; збігається в єдине почуття любов і зненавидь, що у тобі нуртують. Кров глибшає, хоч […]...
- Павло Мовчан – “Крилом балкона піднятий угору…” Крилом балкона піднятий угору ширяв над тілом захмелілий дух. Магнітна прірва, де ряхтіли зорі, вповільнивши, остуджувала рух. Яке сирітство, несумірне з світом! Яке зухвальство розумом […]...
- Павло Мовчан – Біля ставка Одмучена холодна ніжність води в осмерклому ставку. Померхлий камінь, мов наріжник, зануривсь в куряву сипку. Ой не смути мойого серця сухим знесиленим стеблом. Присохлий усміх […]...
- Павло Мовчан – “Удощи цю прісну землю, удощи…” Удощи цю прісну землю, удощи, заручи мені ще долю, заручи… Мабуть, тут оленяча тропа, на ній камінь-світочолець міцно спав… І спіткнулась ти, розхлюпавши вино, – […]...
- Павло Мовчан – Мікеланджело Ну що йому та різьблена печаль, студений мрамур, як вода в криниці, вилискує, цямрований в очах, овально входить в здвоєні зіниці. …Стегно. Коліно. Випукле плече. […]...
- Павло Мовчан – Ідилія Тонка, як волосінь, співка осіння барва і обриси плавкі розкрилених пташин; і літо залиша на виногронах карби, проміння запада до самих серцевин. І рукавчаста тінь […]...
- Павло Мовчан – “Загнуздані…” Загнуздані крижасті ясени дрижать і рвуть гнуздечки вітру. День вкопаний. По щиколотки в землю. Верба, мов день, обчухрана, ребриста, прорвалась з-під землі. І вороння, мов […]...
- Павло Мовчан – Сліди Вийшов – дорога гуляє сама по собі, перепочивши при ярій вербі, в землю пустивши мичку коріння, щоб запастися довгим терпінням. Глянув: дорога струмує піском, не […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Павло Мовчан – “Земле моя, двоєдина в житті і загині…” Земле моя, двоєдина в житті і загині, сьома зоря уже від’ясніла у річці, де на березовій дошці бог водяний відпливає в минуле. Божку, який ти […]...
- Павло Мовчан – Осіння пам’ять Запорошене око сльоза омиває, схолонають ліси, і листочок листка доганяє, і повзуча трава завмирає, наїживши спину, щоб ухутрити плечі тобі соболино. Ніби іскра – папір […]...
- Павло Мовчан – “І день навстежень, і очі – розкриті на безмір…” І день навстежень, і очі – розкриті на безмір… Були ж ми, були, ой, як світ, широчезні. І в злеті крильми черкали об стелю, і […]...
- Павло Мовчан – Старокиївський триптих Віси сам, як могу сказати всіх книг подобнаа, уне ми, і тобі полезнаа, еже от того божественаго и святого манастиря Печерськаго відеанаа и слишаннаа от […]...
- Юрій Тарнавський – Птах сидить на гілці Сидить птах на гілці, на дереві, що розгалужується від його ніг, притискає кольорову голову до ока, великого й прозорого, як вікно, розсуває пір’я, немов важкі […]...
- Максим Рильський – Тріпоче сокіл Тріпоче сокіл, сріблом потемнілим Знімаючись у вогку височінь, – І любо впасти на зелену тінь Натрудженим і наболілим тілом. Доми, давно порівняні до скринь, Людські […]...
- Богдан Лепкий – Самотній плуг Посеред нив стирчить самотній плуг, Незорана земля лежить в округ. Леміш заржавів, срібне чересло Зчорніло й диким зіллям обросло. А де ж властитель дівся? Де […]...
- Павло Мовчан – Ідоли (поема) 1. Був ріг наповнений вином, І триголовий ідол п’яний Поставив ногу дерев’яну На довгий промінь, що мечем Лежав рішуче між речей. А день котився валуном, […]...
- Павло Мовчан – Сліди на піску (Цикл) 1. Малиновий лікер і сутінь малинова… І є лише “тепер” на всю світобудову. Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута, малиновий ковток – і […]...
- Павло Мовчан – Начерки до портрета Івана Франка (поема) Дмитру Павличку 1. Прихильний до тиші золочений явір про полудень літній йому звістував, та хмара зависла, червона краями, хотіла, щоб швидше він в слові постав. […]...
- Павло Мовчан – Вогонь 1. Вогонь лизав солодкі корінці і важко дихав на телячу шкіру. І золотив розпечені кінці, в дим обертав єгипетський папірус. Волав, обпікши груди, Гільгамеш, і […]...