Брате, холодом бузковим змальовано шибки,
і щебечуть загадково красномовні ластівки.
Нині пустка спить у хаті, розметавшись на всю шир,
засвітивши блямкуватий під бантиною “пухир”.
І рука не пам’ятає ані клямок, ні дверей –
тільки попіл відгоряє, розгорта з-перед очей.
А було ж – долоні в гривах, у долонях – вухналі,
лемеші блакитноокі, смушок сизої ріллі,
бісівство в міхах роздутих, пересипане вогнем.
Тс-с… Хіба тобі не чути? Їде гість, спішить за днем.
Та звідкіль кому тут взятись, зав’язатись, як сльозі,
якщо дерево крислате на одній стоїть нозі
біля дальньої могили, що у землю увійшла
за десятки літ жалоби од весняного села.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Герасим’юк Василь – Братові Кого там виводять, кого там ведуть, Ярославе? Кого там доводять, доносять, у землю яку? Кому там забаглося Миклащука з Прокурави? Кого там він має купати […]...
- Дмитро Загул – “Я лиха не знаю, не знаю недолі…” Я лиха не знаю, не знаю недолі! Утіха у мене сестрою! Гуляю, співаю, як пташка на волі, А смуток – далеко за мною… Най плачуть […]...
- Павло Глазовий – Золоті руки Поталанило зустрітись двом старим друзякам, Що не бачились, напевне, двадцять років з гаком. Пропустивши по чарчині, ходять по квартирі І тихенько розмовляють, збуджені і щирі. […]...
- Павло Мовчан – “Звільни від гніву серце, не гнівись…” Звільни від гніву серце, не гнівись, пам’ятозлоб’я викресли з сторінки. Веселими очима подивись, як шибку коле вечорова зірка. Що прикрощі гризотливі – пусте… А чого […]...
- Павло Мовчан – Вже день затулений березою Вже день затулений березою. Яка навстіжність! Ніч близька, і рогозою жовтолезою узброїлась моя рука. Не підпущу, хай крик відкотиться! Поставлю свічку на поріг… Та в’яже […]...
- Павло Мовчан – Відбиток ІІ Безглуздя самоти – це мимрення під ніс; це – чути лиш себе, до себе ж обзиватись, немовби голос твій в с в оє кубельце вріс, […]...
- Павло Мовчан – В оці роси Благословен будь, день сльотавий та холодний, коли в шибки так дме, що навіть чути свист; і ти немов завис над хланями безодні, намоклий і важкий, […]...
- Павло Мовчан – “Густіша обрій, сніг синіє…” Густіша обрій, сніг синіє, вільшина німо сім’я сіє, вода тече, немов не вміє, тонкий торкаючи льодок, і чистий погляд вечоріє від злагоди і від думок. […]...
- Леся Українка – Братові й сестрі на спомин Мені в сю ніч приснився ясний місяць, Високе небо, вільний винокол. Блакитне світло сяло і тремтіло, немов огонь таємний чарівниці, а над тополею зоря світила, […]...
- Павло Мовчан – “Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились…” Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились, аби до зникання поволі усе призвичаїть: стоїть серед снігу будяк почорнілий, на ньому вітри вже давно відзвучали. Зимовий […]...
- Павло Мовчан – Стукіт Криє затінком суничним літній ліс, струмує шелест: густіша… крок повільний уповільнює дорогу, що, стискаючись, все ширша… Підлітає вгору хата, аж за обрій зазирає, чи шляхи […]...
- Павло Мовчан – “Громадяться віки і на свідомість тиснуть…” Громадяться віки і на свідомість тиснуть, мов набуха гора під власним тягарем… І палиться життя життєво-смертним киснем, і ріжуться шибки повітряним шклярем. І міняться вони: […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
- Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне…” Промкнулося світло і впало на світле – ясне, а зверху осоння яріло зелене; зітхання злетіло, засвічене днем, немовби душа відлетіла від мене. Цей день промине… […]...
- Павло Мовчан – “Шляхів нікому неналежність…” Шляхів нікому неналежність, очей навстіжна жагота: обмежить обрієм безмежність, щоб розпізнать свої літа. Вгадавши мітку на відтинку, душа мандруюча спішить допити через соломинку солодку мить, […]...
- Павло Мовчан – Надвечір’я Напоєна вогнем, насичена паланням, зависла над селом підхмарена блакить, поширшала, мов звук, вечірня мить зростання: женеться вгору тінь – її не зупинить. І збільшена бджола […]...
- Микола Хвильовий – Весняне оповідання Гість-веснянка! Гість-веснянка! І полетіло по покрівлі злото. Ранком Цвіте глодом. Ранком Беру я квач, цебрайко І по дахах залізних В блакитній пісні Розстеляю і розстеляю […]...
- Павло Мовчан – Бухенвальд (Фотографія хлопчика перед стратою. З циклу “Музейні експонати”) Неопалима купина! Запалена ще з ночі. Палахкотіла край вікна, і пломінь жбухав в очі. І я крізь […]...
- Павло Мовчан – Нічний гість З губ знявши усміх, мов каблучку, він без потайності сказав, що вчора селезнем літав, та хтось в крило йому улучив – бо раптом рану показав… […]...
- Павло Мовчан – Спогад про війну Спраглі очі відкривають день. Зелений простір і вервечка птахів, а попереду білий метелик стелі. Брате! Сьогоднішній вітер приніс пам’ять про тебе – з якого поля? […]...
- Павло Мовчан – Про ніч Страхи та химороди ночі над головою туп-тупочуть… Чого ж вони від мене хочуть? Коли я сам сиджу, як страх: сніг замість пташок у руках і […]...
- Павло Мовчан – “Болію днем, і жовтим листям…” Болію днем, і жовтим листям, і стиглим окликом лелек, і променем стерильно чистим. Розмірено, з лицем байдужим іде орач на переліг. І розпачно регочуть ружі, […]...
- Вірш Тараса Шевченка – Мені здається, я не знаю Мені здається, я не знаю, А люде справді не вмирають, А перелізе ще живе В свиню абощо та й живе, Купається собі в калюжі, Мов […]...
- Павло Мовчан – Заглиблення Чи від води, а чи від неба так тягне холодом хмарин, що глибше входить сам у себе, аж чути скрип тугих пружин. І риби скид […]...
- Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя і порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, і […]...
- Вірш Івана Франка – Сідоглавому Ти, брате, любиш Русь, Я ж не люблю, сарака! Ти, брате, патріот, А я собі собака. Ти, брате, любиш Русь, Як хліб і кусень сала, […]...
- Павло Мовчан – Сліпий дощ сорок першого року Звідкіль цей дощ, коли ані хмарини, ні цятки в небі – вимита блакить: течуть, течуть єднальні волокнини, а поміж ними і життєва нить. Цей зрячий […]...
- Павло Мовчан – Зустріч Чому ти, пташино, тривожишся дарма? Ось зараз я рушу і тінь потягну. Збігають, мов креда з стіни, усі фарби з очей, і чути тривогу лише […]...
- Павло Мовчан – “Прорізався промінь і даль розпечатав…” Прорізався промінь і даль розпечатав: кругліють на пагорбі сірі ягнята, і стежка невмітно повзе до воріт, де вічність спинилась, притишивши хід… Вкрива забуття імена тимчасові, […]...
- Павло Мовчан – Сини Зривається голос на поклик:-О небо! Бездонність твоя вже очей не гнітить, і аркуш паперу кружляє, як лебідь, і рідиться зором недвижна блакить. Кому тільки в […]...
- Павло Мовчан – Пізня гроза Так далеко – ледве й видко, як грози сталева нитка пересновує туман, і луни щербатий злиток деренчить, мов тріслий дзбан. Так далеко, що й не […]...
- Павло Мовчан – “Світліє корою прожилля беріз…” Світліє корою прожилля беріз, їм сила незрима напружує віття: цей смуток звідкіль, що до кістя приріс? Невже починаю старіти? Скупішають рухи, і важчає крок, і […]...
- Павло Мовчан – “Все знаджує мене: повітря забагато…” Все знаджує мене: повітря забагато – легені роз’їда, рамена прихиля, громадно зависа, щоб втиснути, впечатать в повітря весняне, у скаменілий шлях. Земля, немов плита, на […]...
- Павло Мовчан – “Залізною брамою брязнуло місто…” Залізною брамою брязнуло місто, і простір у очі зайшов, наче дим… Спахає з-під повсті травичка гоїсто, та смутки за втраченим вигоїть чим? І бачиш крізь […]...
- Павло Мовчан – “Розшарпані, давильні, повстяні…” Розшарпані, давильні, повстяні, на схід вони зсувались день при дні, чіпляючи за крівлі свої кошла, і відбивались образи сумні в калюжках, що лягали під підошви… […]...
- Павло Мовчан – “Від сизого до голубого…” Від сизого до голубого відвільгли хмари-дерева, і проступаюча дорога слідом торішнім ожива. Листки потрухлі, жовта глиця, насіння з вільхи, будяки і нехолонуча живиця, що капле, […]...
- Василь Стус – Де свінула Софія світанкова Де свінула Софія світанкова, упав каштан, немов морений дуб. О рідна стороно! Бувай здорова, ти щонайтяжча із моїх загуб. Сухий мороз і не зацвівши в’яне, […]...
- Павло Мовчан – Золоті копальні На заході скарби золочені вогніють, їх щойно добули з копалень літніх днів; жарини ластівок, в повітрі безліч ліній прокресливши, згасають в осмерклій глибині. Скресають плями […]...
- Павло Мовчан – Над вогнем Намалював вогню обличчя і викричав його слова; здиміли кучері смерічні, коли схилилась голова. Схрестивши ноги по-татарськи, вловивши тайність чаклувань, розв’язую вузли питань, що ніч скорочують […]...
- Павло Мовчан – Слідом за Продухвина в небі джерельно-блакитна на мить відчинилась, аби подививсь в безодняву далеч, у безмір неситу, куди наші душі відлинуть колись. Не страшно – бентежно, погідно, […]...