Мозолевський Борис – Літо в житах

Де степами п’яна рать ходила,
Де рікою кров лилась колись,
Кіммерійські стріли і вудила
У червоній глині запеклись.

І, неначе стомлені тамтами,
Низько розстилаючи баси,
Сумовито стогнуть над житами
Грізні кіммерійські голоси.

Квітне шовком неба синя пілка.
Виднокруг бринить, як тятива.
Може, то в траві й не перепілка,
А душа закохана співа?

Не злякай той голос ненароком,
У зеніті погляд зупини:
Може, то чиєсь гаряче око
Стежить за тобою з вишини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Мозолевський Борис – Літо в житах вірш.