І рот мені судомою звело, повітря затверділо, наче скло, не видихнуть, ні слова проректи, заламувався погляд на кути. Оплавлений смолою, мов комаха, я пізнавав все […]

Хуга виходить за межі неба, ніби виходить із себе. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь, аби, спустившись донизу, […]

(З циклу “Відлуння війни”) Зір не привласнює – голубить, зір випромінює тепло, і, багатіючи від згуби, не ділить на добро та зло ні обширів земних, […]

Чи відійшло, чи захололо, чи проминуло? Ні, ніколи!.. Якийсь рубець, якась там згадка, що від випадку без порядку в тобі, якому ні початку, ні краю […]

1. На півдорозі зупинивсь. І озираюсь на прожите: там всі обличчя запеклись і погляди сердиті… А поруч – літо: при воді танцюють сині бабки… Не […]

Муміну Каноату Ми їхали, і повозок рипучий котився сам, вирівнюючи кручі; і скріплювана подихами вісь захоплено крутилася навкіс… А з-під коліс, із-під юрливих жорен, мов […]

1. Біля хворого С. Мержинського Тане кружальце обличчя… Хай собі ходить, хто ходить боком попід дверима. Дух вогню однокрилий борсається в оливі. Де воно? Що […]

З дуплистої липи меди витікають, мов смоли, додолу, і сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини, і голос юрливий точкує ретельно повітря навколо, аби […]

Повітряним містком нас доля сполучила, розпеченим гвіздком єднала руки нам, та простір розхитавсь, і в глибину провалів то розум западавсь, то день у день зникав. […]

Дзвенющу радість спито з квітів, і звук піхмарний обірвавсь, і круглість, в яблуці відкрита, розмилась запахом нараз. Душа добрішою ставала у повній паводі плодів, і […]