Леся Українка – “Я бачила, як ти хиливсь додолу…”

Я бачила, як ти хиливсь додолу,

Пригнічений своїм важкий хрестом,
Ти говорив: “Я втомлений… так, справді…
Я дуже втомлений… Боротися? Навіщо?
Я одинокий і… нема вже сили…”
Ти говорив так просто і спокійно,
Щось в голосі тремтіло, мов сльоза,
Та полиском сухим світились очі, –
Як завжди… Я стояла біля тебе,
Не зважилась ані за руку взяти,
Ані схилитися до твого чола,
Ані тебе підвести… Я дивилась,
Як ти хилився під своїм хрестом…
…І потім довго я дивилася на тебе,
Тоді, як ми з тобою розлучились.
Тоді, як тільки образ твій, мій друже,
Привиджувавсь мені в безсонні ночі,
Все голос твій бринів: “Я втомлений… так, справді…”
І брала я тоді паперу картку білу,
Хотілося мені зібрати тії сльози,
Що в голосі бриніли невидимо.
Колись отак, – розказує легенда, –
Хустиною святая Вероніка
Зібрать хотіла сльози й піт Христа.
Та на хустині замість поту й сліз
Зостався образ у вінці терновім
Того, хто впав знебулий під хрестом.
О, кожний раз, як я збирала сльози

Твої, мій друже, на папір біленький,
Я бачила те чудо Вероніки…

18.11.1900


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Леся Українка – “Я бачила, як ти хиливсь додолу…” вірш.