Леся Українка – “Великеє місто. Будинки високі…”

Великеє місто. Будинки високі,
Людей тих – без ліку!

Веселую чутно музику.

Розходяться людськії лави широкі,
Скрізь видно ту юрбу велику.

І все чужина! ох, біда самотному
У місті широкім!

Себе ночувать одиноким!

І добре, хто має к багаттю чийому
Склонитися слухом і оком.

То ж добрії люди мене привітали
В далекій країні,

Там друга в прихильній дівчині

Знайшла я. І моря красу споглядали
Не раз ми при тихій годині.

На тихому небі заблиснули зорі,
Огні запалали

У місті. Ми тихо стояли,

Дивились, як ясно на темному морі
Незлічені світла сіяли.

В широкім просторі губилося око,
А думка питала,

Де щастя шукать вона мала,

Любові й надії – у небі високо?
Чи в морі спокою б шукала?

Ні, думко! даремне в світовім просторі
Притулку шукати,

В безодню дарма поринати;

Любов і надія не в зорях, не в морі,
Між людьми поради питати!

Шукай, може, душу там знайдеш де щиру
І розум величний;

Де правди не згас промінь пишний,

Там треба шукати любові та миру.
Спокій же знайдеш колись вічний.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)
Леся Українка – “Великеє місто. Будинки високі…” вірш.