Недалеко від руїн Ніневії, біля міста Хорсабаду знайдено великий дворець царя Саргона. Всі мури в тому дворці вкриті барельєфами, брами і передні мури прикрашені статуями величезних крилатих биків з людськими бородатими та рогатими головами (рогів тих чотири і вони пристають до високої шапки). Верхньої частини дворця нема, вона була певне з дерева і через те згинула, що ж було з каменю, те зосталося. Барельєфи з’являють різні баталії, облоги, процесії, полювання, царів, святців, богів. Подекуди видно сліди барв, отже асірійці красили свої барельєфи. Написів велика сила, з них вичитано багато нового для історії. Ті барельєфи завезені в парижський музей. На придверних крилатих биках є напис царя Саргона: “близько гори Мусрі, замість Ніневії, я збудував, по волі богів і по волі мого серця, місто Гізір-Саргон”. Далі вичисляються боги й богині, що благословили се місто. Потім пишеться, яких матер’ялів ужито до будови: чорне дерево, сандал, кедр і фісташкове дерево. Але жодного того дерева не зосталося, бо, видно, в дворці була пожежа колись, так що навіть деякі глиняні барельєфи від вогню попсувалися.
В написах нічого не споминається про Саргонових предків, отже певне він був або яким бунтівником, що захопив собі царство, або з нього починалася нова династія, здалека споріднена з попередньою династією. В написах все говориться про походи, що провадилися під час 17 літ. Вони вичисляються по порядку. Спершу поход в Сузіану і перемога над сузіанським царем. Потім поход в Палестину і зруйнування там міста Самарії. Війна з єгиптянами та филистимцями і перемога над ними. Покорення цариці Арабії. Потім повстала Сірія і Саргон зломив повстання; усмирення повстання описано з тою властивою асірійцям жорстокістю, яка не зміняється ніде в їхніх пам’ятниках. Повстання в Арменії теж було зломлене таким самим способом.
Всі ті розповіді про війни дуже однакові і описані дуже одномаїто. Причиною до війни найчастіше виставляється неслухняність чужих народів асірійським богам. Чужі боги беруться в полон, рубаються в пень, святі діброви теж вирубуються. Вавілонський цар Меродах Баладан не досить шанував богів, тоді Саргон пішов на нього, розбив його, одібрав усі царські клейноди і заставив собі покоритися і поклонитися. Потім Меродах Баладан втік назавжди з Вавілону. Походи Саргона сягали аж до Малої Азії і до острова Кіпру.
Після Саргона настав син його Санхеріб. На руїнах Ніневії знайдений дворець Санхеріба. На сьому дворці теж знати сліди пожежі, скрізь вугіль і попіл. Однак зосталося там сила барельєфів досить добре дохованих. 70 хат було в тому дворці і сливе всі прикрашені барельєфами походів Санхеріба, на кожну хату осібний поход, або облога міста над річкою, або поход в гори, або в долину порослу пальмами, або на болота. Інші барельєфи з’являють уже не походи, а способи будування, різні будівничі приряди, риштування, перевоз колосальних статуй і т. д. У дворці Санхеріба знайдено 27 дверей з биками та левами та з різними фігурами, що мають голови орлині, риб’ячі або лев’ячі.
По асірійському звичаю в сьому дворці списана історія царювання Санхеріба на головних придверних биках. Ще в Сірії знайдено багато написів, що належать до часів Санхеріба.
Санхеріб царював 24 роки в кінці VIII і в початку VII віку. Перший його похід був на Вавілон. Вавілонське царство було звойоване і Санхеріб посадив там царем свого вихованця. Потім Санхеріб пішов на Мідію, Арменію, Малу Азію, Сірію та Фінікію. Далі він напав на Іудею, пройшов через неї “вогнем і мечем”, але на поміч жидам та фінікійцям прийшли єгиптяни та етіопи. Санхеріб пише, ніби він побив їх усіх, але в Біблії говориться, що перше цар іудейський хотів від нього відкупитись, але Санхеріб не згодився на викуп, тоді ангел божий прилетів у ночі на асірійський табор і вигубив багато війська, так що після того Санхеріб мусів завернутися в Ніневію.
Геродот розказує єгипетську легенду, ніби на асірійський табір напали миші і погризли всю зброю, так що Санхеріб мусів покинути війну. Деякі вчені кажуть, що ангел у жидів, a миші у єгиптян означали лихе повітря, пошесть. Але як би там не було, тільки певне те, що Єрусалим тоді не був звойований. Тим часом Меродах Баладан знов вернувся у Вавілон і готував там повстання. Санхеріб вийшов з Палестини і більше туди не вертався, а провадив війни з Арменією, Сузіаною та Халдеєю. Покорив знов Вавілон і настановив там царем свого сина, але тільки що Санхеріб вийшов з Вавілону, як там знову повстали. Найшовся якийсь вояк Сузуб (Меродаха Баладана вже не було на світі) і назвався царем аккадів та сумірів. Його побили й взяли в полон, але він утік, награбував золота по церквах, з’єднався з царем Сузіани і вдарив на Вавілон, але через зраду одного головного старшини Санхеріб побив Сузуба і сузіан. Ся перемога, як завжди, описується на асірійському пам’ятнику в самохвальному і жорстоко дикому тоні.
До тої пори царі асірійські уникали руйнувати Вавілон, яко місто народу близького по вірі. Але на сей раз Санхеріб його не пожалував, розруйнував у пень, навіть церкви розграбував та попалив, позабиравши звідти богів ще тих, що то колись вавілонці забрали у Тіглат-Пілезера. Потім він заставив моряків фінікійських тримати сторожу при Халдеї та Сузіані, плаваючи по Перській затоці. Звичайний спвсіб утримування в покорі подоланих народів був у тому, щоб переселяти племена у чужі сторони між чужі народи, щоб вони не могли єднатися з рідними собі племенами для повстання. Отож асірійські царі часто переселяли цілі племена в далекі країни. До себе ж перетягали людей з далеких країв. Tиx чужих людей уживали на тяжкі роботи, як то було і в єгиптян. Не диво отже, що з награбованих скарбів полоненими людьми царі асірійські ставили собі великі та пишні будови: не жаль було тих скарбів, що легко здобувалися, не жаль було й життя тих чужих людей, що гинули на тяжких роботах.
Різні походи в інші краї різно малювалися на барельєфах: кожна країна малювалася з властивими їй ростинами, звірми, кожний народ у властивому йому убранню. Окрім того, над ними завжди були вгорі пояснюючи написи, але в дворці Санхеріба барельєфи вгорі дуже попсовані вогнем, так що написи по більшій часті пообвалювані. Однак там можна розпізнати, що один барельєф відноситься до походу в Палестину, власне змальована там облога міста Лахісу, звідки Санхеріб посилав військо на Єрусалим.
Санхеріба забили в церкві два його сини, але їм з того нічого не прийшло, бо царем став третій син Санхеріба, що зветься в Біблії Есар-Гаддон, а в асірійських написах Асур-акге-іддін. Знайдено два глиняних валики, де списані його девять походів. Перший похід на Фінікію і перемога над нею, потім переселення одного племена фінікійського в Асірію. Далі знов війни з Арменією, Малою Азією, Халдеєю, Сузіаною та Арабією. Він наставив одну свою гаремну жінку царицею в Арабії. Потім поход в Єгипет. Есар-Гаддон збудував собі дворець, розваливши для того дворець Тіглат-Пілезера І. Він збудував теж дворець у Вавілоні і взагалі відбудував се місто, що батько його Санхеріб зруйнував.
В кінці Есар-Гаддонового царювання етіопський цар Тарака напав на Єгипет. Син Есар-Гаддона Асурбаніпал пішов обороняти єгипетських князів, що були піддані Асірії. Асурбаніпал одбив етіопів, але тільки що він одійшов від Єгипту, як Тарака знов зайняв Єгипет. Тоді Асурбаніпал вернувся, обложив Теби, звоював їх і награбував з них багато скарбів. Єгипет після того якийсь час при дванадцяти князях уважався підданим Асірії, але то було не довго. Взагалі Асірія не вміла утримувати довго за собою звойованих країв.
У Вавілоні сидів намісником брат Асурбаніпала, але хутко він схотів бути сам царем і здійняв повстання в Сузіані та Арабії. Однак Асурбаніпал обложив Вавілон, голодом примусив його покоритися, розруйнував його самим найстрашнійшим способом, як було в звичаї у царів асірійських. Брата ж свого він, як кажуть одні історики, помилував по просьбі сестри, але як кажуть другі, він його живцем спалив, та се щось більше похоже до асірійських звичаїв. Однак повстання не було так одразу тим задавлене. Панування асірійське було таке тяжке й жорстоке, що при ньому тоді тільки можна було думати, що повстання зовсім утихло, коли вже нікому було повставати. Проте після довгої війни повстання в Сузіані та Арабії на який час вгамувалося.
Свої військові перемоги асірійці уважали перемогами своїх богів над чужими, і через те після перемоги нищилося і плюндрувалося все, що належало до чужої подоланої віри. Зосталось чимало малюнків, де видно, як рубалися чужі святі діброви, розбивалися чужі ідоли, руйнувалися чужі церкви і т. п. Запевне се не могло встановляти згоди між переможцями і подоланими. В двох дворцях Асурбаніпала змальовані його походи і перемоги в самих диких сценах: облоги міста, цілі зграї пов’язаних бранців, жінки й діти подоланих, співаючі хвалу цареві, подолані царі і князі в ногах у Асурбаніпала, потім усякі найстрашнійші муки і знущання над бранцями, врешті поле, вкрите трупами та хижим птаством… От такі малюнки, видно, були дуже милі для царів асірійських, бо їх по всіх дворцях було чимало. Багато теж малюнків полювання царського, але то скоріш було різницею, а не полюванням. Звірів для царського полювання ловили в клітки, а потім для царя пускали їх в обгорожені місця і там цар їх бив та стріляв. Один тільки барельєф знайдено, що з’являє царя просто в саду, лежачого на софі, а при ньому на стільці сидить його жінка (єдина фігура асірійської жінки), обоє щось п’ють.
Ще в одному дворці Асурбаніпала знайдена ціла бібліотека з таблиць, стовпчиків та валиків глиняних. На деяких писання таке дрібне, що його треба в лупу розглядати. При дверях тої бібліотеки знайдено барельєф бога з риб’ячим тілом, учені думають, що він має з’являти Оаннеса, згаданого у Бероза. В бібліотеці багато всяких записів: описання походів, царські накази, списки богів, описання податків, календарі, астрономичні вичислення, контракти, печаті різні і сила різних словарів.
Невідомо напевне, скілько царював Асурбаніпал, які були його нащадки, коли і як скінчилася династія Саргонідів і Ніневійської імперії. Після найбільшої сили і влади Асірія раптом втратила волю і незалежність. Такі переміни часто бували межи давніми східними царствами. Сталося найперше, що Єгипет зовсім вибився з-під асірійської влади при саїській династії. Потім Мідія за Дейокеса почала набирати сили і злучатися в одну незалежну монархію. Син Дейокесовий Фраортес хотів зовсім визволитися з-під Асірії, але загинув на війні разом з більшою частиною війська. Син Фраортеса Кіаксарес розбив асірійське військо в полі і вже підступав облогою під Ніневію, коли набігли скити з Європи. Скити, як відомо, промчались огнем і мечем аж до Єгипту і тоді багато азіатських країн попало під їхню владу, між іншими і Мідія і Асірія. 28 літ сиділи скити господарями в Азії. Врешті мідійці їх вигнали і стали самі великою державою, а потім забрали під себе і Ніневію; яким способом вони її вихопили – невідомо. Є легенда, ніби остатнього ніневійського царя Саракоса обложили в місті мідійці та вавілонці, і він, не мавши де дітись, спалив сам себе з дворцем, як Сарданапал. Правда, в руїнах Карсабаду та Куюнджіку знати сліди пожару, але ж невідомо, коли і як був той пожар. В жодних написах нема спогаду про таку справу з Ніневією. Забрання Ніневії зачисляють до VII в. (625 р.) до Р. X.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)