Хоча Дарієві не давалося завоювання чужих країв, так за те він умів заряджувати вже подоланими краями собі на користь. Власне він намагався видобути як можна більше собі користі в своєї великої держави. Про нього казали, що він, наче той купець, хоче зо всього зробити гроші. До часів Дарія царі перські не мали ніякого порядку в збиранні податків, податки збиралися як-небудь і скільки хто дасть, але Дарій зайнявся ними дуже пильно; ще там всякі справи громадські, закони людові, суди то що, він лишав самим підвладним народам, але для збору податків він настановляв над кожною країною свого таки перського начальника, або дуже покірного хоч би й чужого чоловіка. Щоб легше було правити, або, краще сказати, збирати податки, Дарій розділив свою державу на 20 сатрапій (провінцій) і посадив на кожду сатрапію по одному сатрапу (управителю). От список сих сатрапій (після Геродота) і число податків, що вони платили. (При сьому треба зауважити, що в одну сатрапію входило часом скілька зовсім різних, чужих народів, а були вони злучені до купи найбільше для легшого збирання податків).
1-ша сатрапія – малоазійські греки, платили всі разом 400 талантів срібла.
2-га сатрапія – Лідія та Мізія – 500 т.
3-я сатрапія – Геллеспонтіда, Тракія (азіатська), Пафлагонія, Фригія та Каппадокія – 360 т.
4-а сатрапія – Кілікія – 500 т. й по білому коневі що дня.
5-а сатрапія – Сірія, Палестина та Фінікія – 350 т.
6-а сатрапія – Єгипет і сусідні сторони – 700 т., окрім того, ще збіжжа 120000 мірок.
7-а сатрапія – Гандарія, Сатагідія та інші – 170 т.
8-а сатрапія – Сузіана – 300 т.
9-а сатрапія – Асіро-Вавілонія 100 т. і 500 євнухів.
10-а сатрапія – Медія – 450 т.
11-а сатрапія – Прикаспійська сторона – 200 т.
12-а сатрапія – Бактріана – 360 т.
13-а сатрапія – Арменія та інші – 400 т.
14-сатрапія – Сагартія та інші – 600 т.
15-а сатрапія – Сакія та Каспія – 250 т.
16-а сатрапія – Хоразмія, Партія, Согдіана, Аріана – 300 т.
17-а сатрапія – Етіопія (азіатська) – 400 т.
18-а сатрапія – Мантіана та інші – 200 т.
19-а сатрапія – Мосхи, Тібарени та інші – 300 т.
20-а сатрапія – Індія – 360 т. чистого золота.
Всього разом 7200 талантів (близко 140 мил. руб.). Ще й окрім того збиралися податки з островів та європейських країв. Та ще багато збиралося натурою. Золото та срібло ховалося чистим, або перероблювалося на гроші. Гроші почали робити в Персії після завоювання Лідії, їх певно видумали або греки або лідійці. Перські гроші звуться даріки (dariques), вони були золоті і срібні. На самих давніх перських грошах, що були ще за Дарія, вибитий був стрілець з одного боку, а на другім боці просто видовбаний чотирьохкутник. Пізніше стали вибивати з обох боків фігури які-небудь. На інших вибитий човен, то певне фінікійські гроші. На інших вибивали царя на повозі, або царя, що душить лева, або стрільця на морському коні або сову.
Натурою збиралося дуже багато. Окрім грошей, Кілікія давала коні, Вавілонія євнухів, Єгипет жито, Каппадокія мусила давати що року півтори тисячі коней, дві тисячі мулів, 50 тисяч баранів, Мідія давала сього всього вдвоє стільки. Арменія давала ще 20 тисяч лошат. Інші сторони хоч не були обложені податками, так за те вони давали що року “добровольні дари”. Персія, напр., не була обложена, але щороку цар проїздив по ній і всі мешканці, навіть робітники та хлібороби, давали йому подарунки, хто чим міг. Давали воли, барани, збіжжя, вино, навіть молоко, фініки, сир і всяку садовину.
Так само етіопи давали через три рока “добровільного дару” два міхи чистого золота, 200 стовпів чорного дерева і двадцять великих слонових зубів. Колхидяне так само через кожних п’ять літ давали по 100 хлопців і по 100 дівчат. Араби давали на 1000 талантів ладану. Окрім того, піддані краї мусили содержувати царське військо, напр., Вавілон содержував його чотири місяці на рік. Ще ж мусили давати коні для війська, та й люди йшли теж у військо служити. Ще ж кожна провінція повинна була утримувати сатрапа і платити йому, та годувати військо, що трималося для піддержання порядку в країні.
Царський двір звався порта (брама), як тепер у Турції. Цар жив весну в Екбатані, літо в Сузах, а зиму в Вавілоні. Пив особливе вино і воду, що перевозили за ним скрізь у срібних збанах. Одежа царська була вбрана золотом та дорогим камінням. Життя провадив цар дуже розкішне, придворні звичаї вимагали великої уклінности перед царем. На малюнках перських цар завжди сидить на троні, а за ним євнух з опахалом; євнух має зав’язаного рота, щоб не псувати своїм диханням царського повітря. Чужоземні посли дуже трудно допускалися перед цареві очі і, ввіходячи в царську світлицю, вони мусили падати долі перед царем. Грецькі посли часто не хотіли слухати сього звичаю, хоч не послухати його було небезпечно. Живучи завжди серед гарему та царедворців, царі хутко стали рабами своїх жінок та євнухів, і чвари придворні наповняють всю історію нащадків Дарієвих.
Сатрапи були досить незалежні від царя, але все ж при них настановлялись царські наглядачі, що доносили цареві все про життя сатрапів і що звались “царські очі й вуха”. Але ж сатрапи мали в своєму інтересі бути покірними цареві, бо головна їхня повинність була збирання податі для царя, а на свою власну користь вони могли дерти з підданого краю скілько хотіли. Сатрап мав свій дворець, сади, гарем, службу, і все те утримувалося на кошт країні (сатрапії); отже цар, даючи кому сатрапію, робив йому добрий подарунок, а сам нічого не теряв, бо податки він отримував, не відкладаючи нічого на плату сатрапові. Що ж до різних громадських потреб (городи, дороги, церкви, школи і т. д.), то народ мусів то все вряжувати теж на свій власний кошт; звісно, коли йому зоставалося ще трохи того кошту після царевих та сатрапових зборів. Ще були менші управителі (тирани) і ті мали свій двір, сторожу і т. д. і те все теж утримувалось на народні гроші. Ще було і військо для порядку, і те жило на народний кошт.
Суд провадив справи “во ім’я царя”, як у всіх монархіях. Дарій дуже суворо карав за хабарі, навіть розпинав.
В Персії за часів Дарія було щось подібне до пошти. На різних дорогах стояли станції; де були коні і люди – царські гонці. Цар давав першому гонцеві листа, той відвозив його до другої станції, там листа переймав другий гонець і віз до третьої станції, і т. д. Така пошта була дуже швидка (як на ті часи), але вона відрізнялася від наших пошт тим, що служила тільки для царських листів. На станціях були наглядачі над гонцами та кіньми. Найбільша поштова дорога була від Сардів до Суз, там стояло 20 станцій. Один учений думає, що перси перейняли почту від китайців. Пошта утримувалася теж на народні гроші.
Перська монархія мала на меті зібрати всі краєві сили і гроші в руках однієї людини – царя. Монархічні звичаї та постанови були заведені не одним царем, а цілими династіями поступово. Царі перські турбувалися тільки за тим, щоб не було повстаннів у краю, для того вони тримали військо, та рівніше розкладали податі. Хоч податі лягали рівно на всіх підданих, та через те вони легщі не були. До Дарія вони були не рівні і не суворо поведено збирання їх; Дарій запровадив міцну систему і таким способом тільки краще запріг свої народи в ярмо.
Після Дарія перська держава швидко пішла на упадок. Та се й не диво; монархія доти може бути в порядку, поки над нею царює чоловік розумний, енергічний; а як вона попаде в руки неспосібному чоловікові, то в ній мусить лад загубитись; управителі перестають його слухатися, народ повстає і перше чуже завоювання приймається народом, як визволення. Ще ж треба собі уявити всі чвари придворні, що вічно колотилися в царських перських дворах, і котрими цар не раз був більше зайнятий, ніж державними справами. Взагалі царі здавна звикли дивитись на державу, як на свій маєток, тільки що великій, а при такому погляді добра в країні не могло бути.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)