Од єгипетської цивілізації лишилося дуже багато пам’ятників, не вважаючи на вікове плюндрування. Од неї все-таки зосталося більше пам’ятників, ніж од якої іншої давньої цивілізації; зосталось їх багато і в Єгипті, чимало теж перевезено було в європейські музеї, а найбільше в Британський музей. Багато теж є їх в одному єгипетському музеї, що заснував один француз (Маріотт) в передмісті міста Каїру – в Булаху, музей той має не менше цікавих речей, як музей лондонський та парижський.
Від будівничого хисту зосталися будови для вжитку громадського і релігійного, себто дворці та церкви, окрім того великі кладовища, піраміди та некрополі. Окрім сього зосталося багато різних малюнків, статуй та менших речей для всякого вжитку, з них то й приходиться добачати історію культури єгипетської. Історію хисту однак все-таки трудно прослідити, хоч і як багато зосталося від того хисту. Бо хоч і можна, відчитавши гієрогліфи, довідатись, до якого політичного періоду належить яка річ, але ж з того ще не виходить великої науки, бо хист єгипетський так мало одмінявся, що пам’ятники давнього періоду і періоду Птоломеїв мало одні від других одрізняються і треба бути знавцем, щоб їх розпізнати без напису, до якого власне періоду належать. Правда, у єгипетського хисту були свої часи процвітання і упадку, і невеликі одміни в способах роботи, періоди чужеземного впливу, але все таки “стиль” єгипетський від початку до кінця зостався той самий.
Початки єгипетського хисту невідомі, про них де що можна догадуватися по малюнках пізнішого часу, де змальовані хати то що. Найдавніші пам’ятники, які зосталися, належать до часу ІV-ї династії, але вже по них видно, що в ті часи хист єгипетський стояв дуже високо. Великі обтесані каміння, хідники в пірамідах видно потребували багато зручносте й знаття. Церкви сього давнього періоду, як видно по малюнках того часу, були дуже правого і простого стилю, покрас у них сливе не було, стовпи і стіни були прості, рівні, високі. Від того часу либонь мало зосталося пам’ятників, бо при нападі гіксосів Єгипет був дуже сплюндрований. Однак після вигнання гіксосів хист єгипетський знов відродився, початок того відродження однак невідомий, коли і як власне воно почалося. Взагалі в Єгипті при чужих пануваннях упадав хист, після ж політичного відродження наступало завжди і відродження хисту. Се було либонь через те, що в Єгипті всі громадські будови залежали від царів, отже який цар, або, краще сказати, держава, такий і хист був, і при чужому пануванню краєвий хист ішов в занедбання, коли ж наступала знов національна династія, то вона знов бралася відбудовувати та нові будувати церкви, дворці і т. д.
Церкви єгипетські не були громадськими будовами, як наші, їх скоріше можна порівняти до наших монастирів; люди не збиралися молитися в церкви, процесії відбувалися на міських вулицях, а поданки подавалися через святців, у церквах же тільки святці жили, та святі звірі виховувалися, та стояли статуї богів і всяке начиння для святих одправ. Трудно, сливе неможливо, одрізнити єгипетську церкву від царського дому, та воно й не дивно, бо цар же вважався за бога, а царедворці були разом з тим і святці (коли не вояки). План будівничий, всі покраси були однакові як в церкві, так в дворці, в дворці малювався Аммон та інші боги, в церквах часто малювалися царські походи і стояли царські статуї.
Дворці ж і церкви одрізнялися від звичайних домів тільки великостю та багатством покрас, план же їх був однаковий: один, або скілька дворів квадратних з портиками, потім заля з колонами, потім остатній двір, оточений кімнатами, і серед нього власне й була святиня – олтар. Вхідна брама завжди мала два пілони по обидва боки, взагалі ціла така брама з двома такими баштами зветься пілон. Перед пілоном іде вулиця, обставлена сфінксами. Буває часом по дві таких брами одна за другою. Такий план домівки ще й теперь затримався скрізь на сході по багатших домах. Тільки що замість кам’яних колон уживаються зв’язки лотосу, або стовбури пальм, замість кам’яних стін дерев’яні. Та й кам’яні колоні єгипетські уявляють собою наслідування тих стовбурів пальмових та лотосових стеблів.
Мури, що оточують будови, зроблені знадвору одлогі, в середині прості. Надвірних колонад в Єгипті не було, простий мур оточував усі будови, тільки за часів Птоломеїв почали робити колонади надвірні (під впливом греків), але й там колони були сполучені високою балюстрадою, що доходила до трьох четвертів високості колон, отже ся колонада була більш похожа на ограду. Склепів та арок теж не було в Єгипті, хоч в руїнах Абідосу і є стелі, подібні до склепіння, але то склепіння не кругле, а зроблене виступами, взагалі ж покрівлі в Єгипті були рівні, як і тепер скрізь на оселях східніх. Може пілони власне для того робилися, щоб чимсь оживити одностайність мурів та плесковатих дахів. До пілонів приставлялися дерев’яні тонкі щогли, а на них чіплялися барвисті покраси, стрічки то що. По боках пілонів ставилися колосальні статуї та обеліски.
Єгипетські пам’ятники збудовані з пісковатого каміню з великих плит, деякі частини вроблені з граніту, а часом з алебастру. Вони мало оздоблені знадвору, а більше з середини. Зате в середині були прикрашені з великою розкішшю, окрім величезного розміру колон і мурів, простоти ліній і товщі колон, вражають око ярі барви малюнків. Малюнки ті покривають колони, мури, стелі. В сухому, теплому кліматі Єгипту барви заховуються добре і досі ще дивують своєю яростю. В залях вони ще не так разять око, бо там світло прислонено вузькими вікнами, але в середині дворів світло і барви сліплять очі. Колони в залях стоять дуже густо, бо інакше не стримали б ваги стель, але через ту щільність не можна проглянути з одного кутка залі на другий, а видно тільки якийсь нескінченний ліс колон. Враження, правда, величне, тільки вже над міру величне.
Окрім колон, єгигетські будівничі вживали ще й стовпи різної форми. Стовпи, або простінки пішли певне від того, що при копанні великих печер, робітники лишають часто простінки, аби печера не завалилася. Стовпи оті зостались і потім в “стовпах Озіріса”, були то широкі стовпи чи простінки, а до них була прислонена статуя Озіріса, сама статуя не впиралася головою в стелю, а служила тільки для покраси. Такі простінки, тільки вужчі, були подібні вже до стовпів, стовпи ті були обтесані з чотирьох боків, часом же були гранясті, як, напр., в Бені-Гассанських гротах, тоді вже вони були подібні до колон, та навіть вже мали щось подібне до капітелі, однак сі колони гранясті належать до давнього періоду, в середньому ж і в новому вони вже не трапляються ніде.
Таке либонь було походіння стовпів і колон в сторонах, де найбільше будувалося з каменю, в сторонах же, де вживалося до того дерево, колони кам’яні вийшли просто з наслідування дерев’яних, як ми вже говорили. Та хутко сей дерев’яний тип зовсім витіснив кам’яний, отже Бені-Гассанські гранясті колони зникли, а колони, наслідуючі стеблі лотосу й папірусу, запанували скрізь по Єгипті. Спочатку робилися колони наче чотири зв’язані стеблі лотосу, потім наче скілька таких стеблів і по цілій колоні через те йшли нерівні рівчаки, потім рівчаки зникли, а зостався рівний стовбур з одною квіткою лотосу замість капітелі, або з бутоном сієї квітки. Взагалі в сих колонах, не вважаючи на їхню масивність, видно старання майстра наслідувати дуже точно рослину.
Підземні печери може вийшли просто з копалень та камнеломень, досить було в таких натуральних (або, краще сказати, припадково зроблених) печерах вигладити стіни і простінки, помалювати їх та порізьбити, зробити ширше й прикрасити вхід, щоб вийшла хороша церква підземна, або склеп могильний. Потім же, звичайне, такі гроти робилися й навмисне, але може бути, що початок їх був такий.
На стовпах в одній Абу-Сімбельській церкві пороблені обличчя Атор (Athor), первісної ночі, матері сходячого сонця. Ймення її (Athor) значить хата Гора, в написах зветься вона “царською оселею дитини”, і через те малюється завжди з пілоном на голові.
За часів Птоломеїв почали робити колони з головою Атор (може їх робили й раніше, але з давніших часів їх нє зосталося). Замість капітелі на колонах з чотирьох боків зроблено обличчя Атор з пілоном на голові. За римлян, се обличчя Атор робилося вже поверх лотосової квітки. Ще були колони з головою Беса, потворного демонічного бога. Потім за часів Птоломеїв та цезарів почали робити розмаїті колони з капітелями з різних квітів та листя, але то вже був грецький вплив, правдиво ж єгипетськими можна вважати капітелі лотосу, папірусу та з головою Атор і Беса.
Малювання й різьба в Єгипті йшли завжди поруч із будівництвом, всі пам’ятники вкриті малюнками й різьбою, окрім невеликої давньої церкви сфінкса в Гізегу, єдиної церкви давнього періоду. Написи, поясняючі малюнки, самі вирізані (видовбані) і помальовані; взагалі малюнки від написів одрізняються більше великостю, ніж чим іншим. Єгипетська різьба була трьох способів: видовбана, пукняста і так званий “врізаний рельєф” (intaille relief), себто фігура вирізана була наче в ямі, так що вона хоч і пукняста, але не виступає над рівень стіни. Се має вид, наче б фігура була вирізана пукнясто, звичайним способом, а потім вдавлена в стіну. Сей спосіб різьби властивий тільки єгипетському хистові. На барельєфах єгипетських обличчя зроблені в профіль (боком), а очі de face (цілі). Сцени релігійні і військові не однакові були по виразу, в релігійних сценах фігури дуже штивні, поважні, зовсім мов камінні, у військових більше руху і непримушених постав, видно більше близькості до натури, хоч і там всі люди один до одного подібні і тіло їхнє не натурально довге і тонке, але принаймі пози розмаїтіші і ближчі до натури.
Що до статуй єгипетських, то вони завжди мали вид штивний, так сказати, будівничий, через свою великість та й через постави. Вони бувають стоячі, сидячі, навколішках і лежачі, коли сюди лічити фігури на саркофагах. Обидві сторони статуї бувають завжди до крайнього ступня симетричні, ніколи голова не бува схилена в жоден бік, ніколи тіло не бував сперте на одну ногу більше ніж на другу; у сидячих на троні руки завжди протягнуті на колінах, у стоячих заложені на грудях або спущені вздовж тіла, від котрого вони не відстають ніколи. За спиною у статуй часто буває камінна примурівка – немов решта стіни, до якої вони були прислонені колись. Статуї, стоячі на колінах, тримають завжди на руках невеликий олтар якого бога. Статуї, сидячі на землі, сидять або по-турецькомy, якщо вони чоловічі, або присівши, якщо жіночі. Волосся спадає ніби кучерями окремими, а замість бороди робився стовпчик причеплений до підборіддя. Очі трохи скісно поставлені, вуха високо, вираз лиця і вся постать, спокійні, штивні, наче мертві.
В малюнках, як і в статуях, пропорція (розмір) всіх частин тіла досить вірна. Зостався один недокінчений барельєф і по ньому видно, як вони робилися. Перше всього ціла просторінь кратувалася рівненько, потому малювались контури червоною барвою і поправлялися синьою, а потім вже по тих лініях вибивалося долотом. Либонь на кожну фігуру йшло однакове число крат, а тільки, як до великості, кратувалося дрібніше чи ширше, через те і всі люди на єгипетських малюнках немов одно з другого змальовані.
Статуї давнього періоду, як ми се вже раз казали, були кращі від статуй пізніших періодів. Тіло в них було міцніше збудоване, мускули видатніші, пози вільніші. Може, ще й від того статуї мемфіського давнього періоду так відрізнялися від тебанського пізнішого, що самі типи єгиптян Верхнього і Нижнього Єгипту різнилися де в чім. У статуй нубійських обличчя и все тіло грубше й кругліше, ніс широкий, губи товщі, підборіддя в жінок одвисле. Все то залежить від місцевого типу.
Гранітні статуї були пофарбовані тільки подекуди: очі, волосся та одежа; статуї з іншого каменю часто були цілком пофарбовані. На статуям давнього періоду на щось підведені попід очима зелені смужки. Всі взагалі барельєфи були помальовані навіть в підземних ходах і темних хатах могильних, що були замуровані на завжди. Найкраще заховалися до наших часів мальовані барельєфи з могили Сеті І. Єгиптяни вживали тільки мінеральні фарби, бо вони не вицвітають од сонячного світла та повітря.
Малювання (малярство) справжнє повстало пізніше розмальовування барельєфів, і ввесь час мало одрізнялося від нього. Єгиптяни на рівній площі так само не накладали барвами тінів, як і на барельєфах, де це було ще не конче потрібно. Ніколи вони не мішали барв, не давали відтінів, не зглажували границь межи одною а другою барвою, через те малюнки їхні були ярі та різкі. Краски вони розпроважували клеєм або гарячим воском. Малювали по білявих або цементованих стінах, і взагали всі речі, що малися бути помальовані, наводилися перше злегка вапном або гіпсом. Часом малювалося по свіжопобіляних ще не висохлих стінах (таке малювання зветься теперь фрески). Таких фресок було знайдено чимало в тебських гротах могильних, хоч вони й дуже попсовані, однак ще й тепер можна постерегти на них спосіб малювання і зміст малюнків. На них змальовані різні сцени щоденного життя, домашні й польові роботи, полювання (з котами замість собак), найцікавіші між ними ті, що з’являють збір гостей, учту якусь: сидять гості, жінки й чоловіки, у кожного в руках по лотосовій квітці, перед ними невільниці грають і танцюють.
Хист єгипетський навіть за нової держави не був цілком обмежований релігийним вжитком і темами, – як се часто говорять, хоч правда що є багато малюнків і статуй, з’являючих святі речі, але ж не менше єсть військових сцен і сцен щоденного життя. Навіть в могилах можна знайти чимало цікавих малюнків зовсім не релігійного змісту, але, правда, в тих самих могилах багато малюнків про суд душі на тім світі і т. п., тільки же і в таких малюнках видно бажання маляра триматися близько до життя сього світу, єгипетській хист видно завжди більше дбав за правду, ніж за красу, тільки ж правда його була дуже одностороння і виявлялася більше в позах та в сюжетах, ніж в самих формах.
Раз зазначений тип, – хоч би первісно і з життя взятий, – служив далі викройкою, шаблоном для всіх малярів, все в ньому було розмірено, ясно визначено і через те малюнки різних малярів, навіть різних часів немов усі одною рукою писані. Знайдено скілька моделів для царських голов та звірячих постатів, що по них училися малярі та різбярі. Надто видно сю шаблоновість в релігійних малюнках, але се ще не так дивно, бо сливе завжди релігія врешті заковувала хист в певні рамки, як, напр., бачимо се в візантійському церковному малярстві.
Отже малюнки єгипетські мало різнились від гієрогліфів, бо в жодній фігурі не було особистого виразу, кожна фігура виражала загальні ідеї, от як, напр., в дитячих малюнках всі люди і звірі подібні між собою, а тільки вони ставляться в різні постави і в різному числі, щоб виражати, наче на письмі, різні ідеї, події, справи. Для вираження ідей часто вживалося навіть форм противних правді, так, надр., для вираження ідеї одваги приставлялася до людського тіла голова лев’яча і т. д. Дедалі навіть самі ідеї були сковані і доведені до певного раз установленого числа, надто в релігійних та військових сюжетах; всі війни були подібні між собою на малюнках, так само як і всі суди та подорожі на тім світі, всі царські коронования, всі процесії і т. д. Зостався простор фантазії тільки в сценах з життя щоденного, бо там таки труднійше було правила встановляти.
Однак все-таки хист єгипетський вище від хисту всіх інших народів східніх. якщо не красою своєю, то розмаїтістю тем, простотою і надто грандіозністю (часом навіть пересадною). Вони все будували на вічність.
Статуї та малюнки се ще не все, що зосталося від хисту єгипетського. Треба ще згадати різні начиння, меблі, оздоби, маленькі металеві статуетки і всякі штуки з дерева, глини і т. д. Сила їх скрізь по музеях, але то мала частка проти того, що попропадало в різні часи. Церкви єгипетські були дуже пишно прикрашені, там були золоті та срібні човни, статуї з дорогого каменю та слонової кості, оздоблені олтарі, різний посуд та начиння золоте та срібне та ще сила всякої здобичі, що царі назносили з походів. Все те було понищене разом з церквами, зосталося ж незмірно мало проти того, що було. Найгірша руйнація була після указу одного римського християнського імператора, що наказував руйнувати церкви поганські; 40.000 статуй загинуло тоді заразом, як пишуть історики, а скілько ж то всього іншого було знищено, рознесено, розграбовано в давні та й в новітні часи.
Могили були менше плюндровані, бо до них тяжче було доступитись. Єгиптяни, боячись, щоб могили не позаливала повідь нільська, робили їх далеко де-небудь в горах Лівійських або в пісках пустині. А часто ще й труну замуровували в глибокій мурованій ямі до 25 метрів у глибину. Та все таки не раз і туди доставалися розбишаки різні. Однак там найбільше було знайдено цікавих для науки речей, якими заповнені всі єгипетські дільниці в музеях. Можна бачити в Луврському парижському музеї багато разного начиння, цікаві стільці на звірячих ніжках, складані дзиглики, фотелі виложені золотом та слоновою костью. Багато єсть там ваз усяких і навіть шматки тканин, та галунів, та різних вишиванок, всі тії тканини з льону, інших нема. Багато ламп череп’яних, бронзових, порцелянових, пляшок таких самих в формі квітів лотосу, або в формі звірів, мавн то що. [Деякі між ними мають на собі написи з поздоровленнями новорічними.] Чимало кошиків та всяких дерев’яних прирядів.
Багато штук до туалету: гребінців, шиньйонів, париків, слоїків різних з накривками в формі статуйок різних богів, а надто часто бога Беса. Є чимало музичних інструментів. Потім всякі шпильки, голки з бронзи, веретена з порцеляну, оздобні скриньочки, кошички, пляшечки туалетні дуже тонкої та химерної роботи. Отже не треба думати, що єгиптяни тямили робити тільки щось величезне, колосальне, трудно зважити, що більше може нас дивувати, чи ті колосальні будови, чи сі зграбненькі цяцьки туалетні, подібні до тих, які ще й тепер дивують подорожніх в Китаї.
Маленькі ложечки та мисочки для розтирання туалетних фарб, можуть справді дивувати, при маленьких ложечках держальця вироблені в формі звірів, людей, напр., зроблена дівчина з лотосом, дівчина з арфою, квітки, пташки. Чимало теж можна бачити намиста, всяких оздоб, ланцюжків, пороблених з золотих гадючок, рибок, очей Озірісових, ящурок, квіток лотосових з підвісками з голов Атор. Срібних речей надзвичайно мало проти золотих. Багато золотих браслетів з емаллю в різні узори, найчастіше намальований лев або грифон поміж квітами лотосу. Багато теж шкляних та бронзових покрас.
По всіх тих оздобах видно, до якого хисту в таких речах дійшли були єгиптяни вже за часів Рамзеса II та навіть і ще раніше.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)