Драматична поема
(з часів першого полону вавілонського)
Ясна, місячна ніч. Далеко розляглась рівнина Іорданська, на видноколі мріють гори Морія і Сіон, поблискуючи срібним верхів’ям проти місяця. В глибині, але не так далеко, як гори, чорніють руїни Єрусалима, де-не-де поміж ними блима вогник, либонь, в якій позосталій хатині, де ще живуть люди. По рівнині блукають люди. Вони зібралися з різних сторін, – хто з Іудеї, хто з Самарії. Одні побудували собі курені з каміння, що набрали на руїнах, та з іорданського очерету; другі – розпалюють маленькі багаття, гріються і щось варять; інші копають ями й ховають в них кістки, знайдені на давнім побойовиську. Чутно зітхання, приглушені ридання і здавлене шепотіння тих, що не сплять, але більша частина спить, хто в безверхім курені, хто просто серед поля, скрившись лахміттям, лігши ницьма, щоб місяць не будив. Ті сонні здаються вбитими, а поле від того ще сумніше – воно мов тільки що після бою, наче вкрите трупом. Скраю три постаті – жінка, дівчина і дівча-підліток – сумно сидять над погаслим багаттям. Жінка колише на руках маленьку дитину, дівчина пряде вовну, дівча-підліток плете кошик з очерету.
Пророчиця Тірца
(іде від руїн єрусалимських і наближається до тих трьох)
Спокій вам, сестри!
Жінка
І тобі спокій!
Спокій нам всім… спокій і смерть.
Тірца
Чого?
Живий наш бог, і ми живі.
Жінка
В руїнах!
(Притуляється лицем до дитини і плаче. Дитина квилить крізь сон.)
Тірца
Не напувай слізьми малого сина,
Не нагодовуй молоком недолі.
Дівчина
Покинутим де іншої взять страви?
Тірца
Чому ти звеш покинутими вас?
Дівчина
Мій брат в Ассірії, у НіневІЇ.
Дівча-підліток
Мій батько в Вавілоні другий рік.
Жінка
Мій чоловік подався в Фінікію.
Тірца
Але вас три й дитина межи вами.
Той не покинутий, хто сам не кинув.
Паліть багаття, поки встане день,
Щоб вам було видніше при роботі.
Дівчина
(кладе кужілку долі)
Робота наша марна. Хто ж то буде
Носити шати сі, як напряду?
Мій брат в Ассірії, в ворожім війську,
Неволячи, в неволі сам загине.
На кого дбати?
Тірца
Дбай сама на себе,
То будеш вільна, – перед ворогами
Не скажеш: “Хто мені одежу дасть?”
Не скаже ворог: “Я тебе вдягаю”.
Дівчина здіймає кужілку й знову береться прясти.
Тірца
(до дівчини-підлітка, що, зажурившись, склала над роботою руки)
Чого сидиш, хіба скінчила працю?
Дівча-підліток
Та що кінчати? Подруги плетуть
Сі кошики, щоби носити землю
На могилки над трупами батьків,
Що полягли, боронячи святиню.
А в мене ж не зосталось і могили!
Мій батько в Вавілоні. Кажуть люди,
Що він будує храм новий Ваалу.
Тірца
А ти будуй нову для себе хату,
Не на могилу, на оселю дбай,
Щоб не була чужою в ріднім краю.
Не скажеш ти: “Хто дасть мені притулок?”
Не скаже ворог: “Я для тебе захист”.
Плети скоріш, носи каміння й глину,
Будуй курінь, – холодні ночі близько.
Дівча-підліток шпарко береться до роботи.
Тірца
(до жінки)
Чому твоє багаття не горить?
Жінка
Нащо йому горіти? Жінка дбає
В своїй оселі про багаття хатнє.
А де ж моя оселя? Серед поля?
Мій чоловік осів у Фінікії,
В чужому краю злота добуває…
Для кого маю берегти багаття?
Тірца
(показує на дитину)
Для сього і для себе. Серед поля
Своїй дитині розпали багаття,
Нагрій і нагодуй, щоб не квилило
Коло сухих грудей твоє дитя,
Щоб не тремтіло з холоду під рам’ям,
Щоб не ридала ти, мов безпорадна:
“Хто дасть мені моє багаття хатнє?”
Щоб ворог не сказав: “Ходи до мене!”
Жінка заходжується ворушити багаття, воно за хвилину спалахує, і веселе світло освічує трьох жінок і їх роботу.
Тірца
(повертаючись іти від них)
Спокій вам, сестри!
Всі три
І тобі спокій!
Благословенна ти, надії дочко!
Серед лежачих чутно якийсь стогін. Тірца подається туди і спиняється над одним чоловіком, що саме обернувся горілиць і простяг до місяця заломлені в розпачі руки.
Тірца
(схиляється над чоловіком)
Страждаєш, брате? Рана все горить?
Дай я перев’яжу, то легше стане.
Чоловік
Моєї рани не перев’язати!
Загоїлась та рана, що на грудях,
А та, що в серці, буде вік палати!
Єрусалиме мій, Єрусалиме!
Ти, вічна рано рідної країни!
Гориш ти в мене в серці невгасимо!..
(Стогне знов і ламає руки.)
Тірца
Коли загоїлась на грудях рана,
То встань і йди до праці.
Чоловік
До якої?
Що маю я робити? Чим? Над чим?
Ні знаряду, ні знадобу не маю.
Тірца
Земля єрусалимська не згоріла.
Ти маєш меч.
(Показує на пощерблений меч, що валяється долі край чоловіка.)
Чоловік
Куди ж тепер той меч?!
Руїні не потрібна оборона.
Тірца
Розкуй меча на рало. Час настав.
Потрібна оборона і руїні.
Бо прийде ворог і розоре землю,
Насіє збіжжя, і збере жнива,
І буде хлібом люд сей годувати,
І вдруге завоює Палестину,
Вже без меча, самим блискучим ралом.
Бо скажуть вголос сироти й вдовиці:
Благословенний той, хто хліб дає!
Лежачим краю рідного немає.
Чий хліб і праця – того і земля.
Тож вавілонською назвуть сю землю.
А ті руїни, що он там чорніють,
Стоятимуть вже на чужій землі.
Кого тоді болітиме та рана,
Що звалася колись Єрусалимом?
Чоловік підводиться і здіймає меча.
Чоловік
Де ж маю я меча перекувати?
Тірца
(показує на вогник, що видніє з далеких руїн)
Іди туди, там є живії люди,
Вони тобі дадуть вогню живого.
Як жевріє в твоєму серці рана,
Нехай так жевріє в огні залізо;
Ти перекуй з убійчого меча
Робітне рало й загартуй його,
Як я тебе тепер загартувала
Вогнем і холодом свойого слова.
Чоловік
Благословенне слово, що гартує!
(Бере меча під паху і йде до руїн на вогонь.)
Тірца
(співає)
Устань, Ізраїлю, роби намети!..
Серед гурту сонних дехто починає ворушитись, дехто підводиться. Один старий озивається сонним голосом.
Старий
Хто тут співає?
Тірца
(співає)
Готуйте путь великій силі божій,
Шляхи рівняйте духові його!
Старий
Проклятий той, хто будить подоланих,
Проклятий той, хто краде сон в рабів,
Бо менший гріх ограбувати старця,
Голодному скоринку одібрать.
Тірца
Хто раб? Хто подоланий? Тільки той,
Хто самохіть несе ярмо неволі.
Старий
Я не ношу ярма, я сплю, та й годі.
Тірца
А що ж є гірше над таке ярмо?
Носив ярмо залізне Єремія
І думав, що воно найгірше в світі,
Але якби пророк твій сон побачив, –
Камінний сон байдужого раба, –
Його ярмо здалося б легшим пуху
Проти твоїх кайданів невидимих.
Невже не встанеш ти з сії неслави?
Від сорому не підведеш чола?
Старий
Для чого? Нащо маю я вставати?
Тірца
Для праці! для поради! для життя!
Щоб сонце не зійшло в твоїм лінивстві,
Щоб час визволу не застав тебе
У сні ганебнім, соромнім безділлі.
Старий
(роздражнений)
А ти що робиш? Ти?
Тірца
Людей буджу.
Старий
(укладається вигідніше. З презирливим сміхом)
Збуди ж мене, як прийде час визволу!
Тірца
Для тебе він ніколи не настане.
Спи, я знайду живішого мерця.
(Волає.)
Гей, хто живий на сім побойовиську?
Чутно з-під дерева понад Іорданом слабий бренькіт струн і несміливий голос, що співає уривчасто, спиняючись, немов пригадуючи порізнені слова і мелодію пісні.
Голос
“Як потемніло злото… срібло як
Змінилось чисте… Ох, сіонська дочко!
Хто дасть моїм очам потоки сліз?..”
Тірца
(іде на той голос і спиняється біля співця, що торкає поржавілі струни на маленькій, абияк збитій арфі. Як вона надійшла, співець замовк, похилився і поклав арфу долі)
Чого ти так несміливо співаєш?
Співець
Ніяк не можу пригадати пісні…
“Плач Єремії” хочу пригадати
І все не можу… пам’яті бракує.
Тірца
То й не пригадуй! вигадай своє!
Співець
Ох, що ти, сестро? Се було б зухвальство!
Чи знаєш ти, чия се в мене арфа?
Самого Єремії! А йому
Вона десь від Ісаії дісталась,
Той мав її з Давидового дому, –
Либонь, ще сам Давид грав на сій арфі,
Співаючи на божу славу псалми!
Давидові я псалми добре тямлю,
Та їх співать не личить в день неслави…
Ісаії пророцтво не справдилось, –
Мир не настав, Месія не з’явився,
Пісні його нехай ідуть в непам’ять,
Нехай не дражнять нас… А Єремія,
Останній наш пророк, співець руїни,
Нехай би жив у сих преславних струнах.
Коли б ти чула, як він тут ридав
Великим голосом посеред пустки!
Луною відзивалася руїна,
З пророком нашим плакало й каміння.
А як його в залізному ярмі
Виводили в полон з Єрусалима,
Він об зруйнований жертовник вдарив
Сю арфу й кинув строщену додолу.
І так вона лежала довго, довго,
Аж поки я, вишукуючи вугля
У попелі холоднім, віднайшов
Святий забуток сей співців преславних.
Зібрав я все, що тільки заціліло,
Зложив і склеїв, – арфа невеличка,
Та в ній нема і скіпки несвятої.
Знайшов і струни – шкода, що не всі, –
Були покручені, страшенно ржаві,
Я виправив, почистив їх, як міг,
Нап’яв на арфу та й, як бачиш, граю.
(Торкає струни, щоб показати їх голос.)
Слабенько грають. Та зате сі струни
Колись бриніли у руках пречистих
Святих співців, пророків незабутніх.
Нема ні одної струни нової,
Всі давні… шкода, згублено багато.
Тірца
Бракує арфі струн, співцеві слів!
Колись ти чув, як на пророчий голос
Руїна озивалась. Я ж почула,
Як ти, співець, хотів луною бути
Оцій руїні… Дай її сюди!
(Бере арфу з рук здивованого співця.)
Свята руїна служить нашій гАНьбі!
Колись живії, струни тяжко стогнуть
Під мертвим доторканням мертвих рук;
Живі слова, мов вітер в мертвім листі,
В плохих устах безсило шелестять.
Я визволю тебе, свята руїно, –
Ще, може, станеться господнє чудо,
Що віднайде тебе рука гідніша
І збудить у тобі не тільки голос,
А й душу вічну. Поки ж – спочивай!
Нехай тебе свята ріка ховає!
(Широко замахнувши, кидає арфу далеко в Іордан.)
Співець
Безумна! Біснувата! Що ти робиш?
Рятуйте, люди, святощі загинуть!
(з голосним лементом кидається до Іордану, за ним дехто з людей, що посхоплювались на його крик.)
Пливіть, ловіть, біжіте, переймайте!
Пішла на дно!.. Давайте сітку! Невід!
Рибалка
(з берега)
Пішла на дно? Шкода! Дарма шукати.
Не доберешся дна, тут мулко дуже.
(Гукає на співця, що збирається кинутися в річку.)
Вернись, не квапся, бо ще й сам потонеш.
Співець
(кидається до Тірци, за ним юрба розбуджених людей)
Так я ж тебе, злочиннице, втоплю!
Юрба
Топіть її! топіть! вона посміла
Втопити наші святощі сіонські!
(Тягнуть Тірцу до річки, шарпають на ній одежу, плюють, хлоп’ята рибальські кидають в неї грудками мулу, інші в’яжуть їй руки баговинням.)
Молодий пророк самарійський
(надбігає з-під дерева, де він молився)
Рятуй, Ізраїлю! Тут іудеї
Втопити хочуть дівчину невинну!
Набігає з усіх боків гурт самарян і бореться з іудеями, відбиваючи Тірцу.
Самаряни
Втопити? За що? За якії вчинки?
Іудеї
За святощі!
Пророк самарійський
За брязкало старе!
Самаряни сміються. Іудеї лютують, бійка закипає дужче. Один левіт стоїть осторонь і спокійно споглядає.
Співець іудейський
Гей, ти, левіте, поможи скарати
Злочинницю!
Левіт
Та що мені до арфи?
Мене пісні й пророцтва не обходять.
Аби закон, пророків не потрібно.
Самаряни нарешті беруть гору і, відбивши іудеїв, ведуть Тірцу під те дерево, де недавно молився їх молодий пророк.
Пророк самарійський
(до Тірци)
Стань тут, пророчице, олива сяя
Тебе покриє вітами святими,
І горе кожному, хто зачепити
Поважиться святиню і тебе, –
Шма, Ізраїль! не жить тому на світі!
(до самарян.)
Бог поскромив дівочими руками
Безчельних іудеїв. Вам відомо,
Які то святощі вона втопила?
Самарянин
Ти ж сам казав, що брязкало старе…
Пророк самарійський
Те брязкало старе колись бриніло
В руках Давидових.
Самаряни
Адонаї!
Пророк самарійський
Оті лукаві струни гомоніли
В палатах Нашого царя Саула,
Вони його приспали, а тим часом
Престол точила іудейська зрада,
Мов шашель. Трон упав, Саул загинув,
Плачем нещирим заридали струни
Над смертю Йонатана і Саула
В руках Давида, що згубив їх.
Не раз, не раз в Єрусалимі грали
Ті струни на погибель Самарії!
Тепер вони загинули без сліду,
Як і пиха царів єрусалимських!
Самаряни
Хвала пророчиці, новій Деборі!
Ой, дайте їй тимпан! Нехай заграє,
Танок нам заведе, як Маріам,
Що святкувала згубу фараона!
Честь Самарії! Смерть Єрусалиму!
Дівчина-самарянка подає тимпана Тірці. Тірца мовчки одводить його рукою і стоїть, похиливши чоло.
Пророк самарійський
Вона не хоче грати на руїні.
Дівоче серце жалісливе, браття.
Настане день, ми підем з сього поля,
Ген-ген туди, на гору Гарізім.
Там, на високім місці, ми запалим
Вогонь святий в свяченому гаю.
Там Тірца нам пророкувати буде
Про нашу Самарію.
Тірца
Ні, ніколи
Я не піду на гору Гарізім.
Не йдіть і ви. Забудьмо нашу зваду.
Саул з Давидом вкупі на тім світі.
Що Самарія? Що Єрусалим?
Руїна! пустка!
Левіт
(з гурту, що не вступав до бійки за Тірцу)
А святий жертовник?
Стоїть він цілий.
Тірца
Тільки без жертов.
Левіт
В нас є закон, а там стоїть виразно,
Що є Одно на світі боже місто –
Давидове, Одна оселя божа –
Храм Соломонів.
Самарянин
Де ж той храм?
Левіт
В законі.
Самаряни сміються.
Левіт
Безумним сміхом бог значить безумних.
В законі жодна літера не гине.
Там все стоїть навіки нерушимо.
І кожний камінь храму є безсмертний,
Бо він стоїть записаний в законі.
Пророк самарійський
І що ж вам з того?
Левіт
Нечестивий запит!
Як “що”? Закон потрібний для закону,
Як бог для бога. Ми його раби
І мусимо йому служити сліпо.
Пророк самарійський
Та чим служити?
Левіт
Берегти святині.
Щоб жертов не давалось поза храмом,
Щоб не зміняв ніхто в законі й слова.
Другий самарянин
(молодий)
А ми тим часом розберем руїни
І занесем каміння в Самарію!
Жертовник ваш на Гарізім поставим
І жертву принесем в святому гаю!
Гурт іудеїв
(що надійшов потроху слухати сперечки)
Собаки самарійські! Ось чого ви
Прийшли сюди, як злодії вночі!
Прийшли святиню нашу обкрадати?
Гурт на гурт починає наступати. Левіт береться за камінь і наміряється в пророка самарійського.
Тірца
Спиніться ви! Дозорець вавілонський
З намету вийде і рабам накаже
Вас бичувати. Не будіть його!
Голоси з обох гуртів
Се правда! тихше! годі, схаменіться!
Тірца
Сліпі! нещасні! Чи не видко вам,
Що саме час настав справдити слово
Ісаії-пророка? Вже пора,
Щоб лев з ягням як браття поєднались.
Іудин лев нехай шакалів душить,
А не займа господнюю отару.
Співець іудейський
Сама посіяла між нами зваду,
А хочеш мир зібрати? Пригадай:
Хто сіє вітер, той збирає бурю.
Тірца
Посіяно і зібрано давно.
Не вчора й не сьогодні, – он стернею
Чорніє по жнивах широке поле.
(Показує геть навколо на простір, укритий руїнами й бездомним людом.)
Час братися до іншої сівби
І ждати інших жнив. Але не вам
Судилось розкувать ярмо залізне
На коси та серпи. Он ті, малії,
Он ті, що в куренях та при багаттях
Удосвіта працюють неоспало,
Вони жнива для господа готують,
А ви, мов скорпіон в своєму гніві,
Самі собі отрути завдаєте,
Самі себе пожрете, мов ті змії,
Що бог колись наслав на кару нам.
Пророк самарійський
Хто тут тебе поставив за пророка?
Прилюдно жінці личило б мовчати!
Тірца
Хто звав мене Деборою новою?
Хіба не син твого народу? Справді,
Коли бракує ватагам кебети,
Хай встане жінка, як нова Дебора,
І скрикне: “Встань, Ізраїлю, повстань!”
І встане люд, мов хвилі серед моря,
І божий дух ті хвилі оживить.
І зацвіте Сіон весняним крином,
І знов поллється молоком і медом
Земля обітована, ся земля,
Де ми тепер блукаєм, мов вигнанці,
Мов стадо згублене на бездоріжжі.
Чого блукати нам? Чого шукати?
Чи се ж не та земля, що здобували
Для нас батьки своєю крів’ю й потом?
Стовп огняний не поведе нікуди,
Не скаже хмарний стовп: іди за мною.
Не спустить бог нові скрижалі з неба –
Ще ж не сповнився й давній заповіт.
Устань, Ізраїлю! Зори плугами
Се бойовисько, не давай ні кроку
Землі обітованої. Посій
Понад границями пшеницю добру,
Відгородись житами від пустині.
Склади каміння все у підмурівки,
Щоб не казали люди: тут руїна;
Щоб мовили: колись тут стане дім.
Пройдуть роки, з полону бранець верне,
Знов оживе тоді сіонська пісня,
Високий підмурівок одгукнеться
Ще голосніш на співи відродження,
Ніж ся руїна смутная лунала
Від погребових плачів Єремії.
І бранець руку братові подасть,
І підуть поруч будувати мури
На тім гучнім, високім підмурівку.
Душа моя вже бачить ту будову,
І знає серце, як її назвати:
В новім Єрусалимі храм новий!
Самарянин
Єрусалим?! Будь прокляте се слово!
Левіт
Новітній храм?! Без святощів прадавніх?
Без скрині заповіту й херувимів?
Без спадщини Давида й Соломона?
Тірца
Чи тільки те й святеє, що старе?
Співець іудейський
Та геть її! в пустиню! на вигнання!
Хай не морочить нас! не баламутить!
Один з іудеїв
Кому ж се маємо тут будувати?
Щоб ворог знов прийшов і знов посів?
Старий іудеянин
Хто нам дозволив ту нову будову?
Цар чи дозорець?
Тірца
Божий дух велить!
Той божий дух, що не живе між вами!
Певніше він в пустині пробуває,
Куди ви женете мене на безвість,
Ніж серед вас!
Співець іудейський
О, там ти знайдеш духа
Того, що здавна завладав тобою,
Лукавого! Іди, шукай його!
Тірца
Дух божий знайде сам мене в пустині,
А вам ще довгий шлях лежить до нього!
Юрба з навісним лементом жене Тірцу, аж поки та зникає з заселеного обшару.
11.09.1904, Зелений Гай
(1 votes, average: 5,00 out of 5)