Леся Українка – La voix d’une prisonnieri russi

Petite po? me en prose, d? di? e aux po? tes et artistes qui ont eu l’honeur de saluer le couple Imp? rial Russe? Versailles

Grands noms et grandes voix! De leur bruit sonore l’univers retentit!.. Certes, la faible voix d’une esclave qui chante n’aura pas la gloire d’attirer l’attention de ces grands demi-dieux? la t? te couronn? e de lauriers et de roses. Mais nous autres, pauvres po? tes des cachots, nous sommes habitu? s aux chants sans? chos, aux pri? res in? xauc? es, aux mal? dictions vaines, aux larmes inconsol? es, aux g? missements sourds. On peut tout comprimer hors la voix de l’?me, elle se fera entendre dans un d? sert sauvage si ce n’est dans la foule ou devant les rois. Et le front qui n’a jamais connu de lauriers n’en est pas moins fier, n’en est pas moins pur, il n’a pas besoin de lauriers pour cacher quelque opprobre. Et la voix qui n’a jamais? veill? l’?cho d’or n’en est pas moins libre, n’en est pas moins sinc? re, elle n’a pas besoin de c? l? bres interpr? tes pour se faire bien comprendre.

Or, laissez nous chanter, le chant est notre seul bien, on peut tout comprimer hors la voix de l’?me.

Honte? la lyre hypocrite dont les cordes flatteuses remplissaient d’arp? ges les salons des Versailles! Honte aux incantations de la nymphe perfide qui du chaos des si? cles? voquait les t? n? bres! Honte aux libres po? tes qui devant l’?tranger font sonner les anneaux de leur cha? nes librement mises! L’esclavage est ignoble d’autant plus qu’il est libre. Honte? vous, com? diens, qui des l? vres sacril? ges prononciez le grand nom de Moli? re qui jadis de son rire mordant rongeait l’affreux colosse? rig? pour la France par le feu Roi-Soleil. Le fant? me de ce Roi, si p? le? la veille, a rougi de joie? l’accent de vos chants dans la ville de Paris, cette ville r? gicide dont chaque pierre dit: ? bas la tyrannie! Malheur aux vieilles villes dont les pierres moisies, les lanternes rouill? es et les places? troites sont de grands orateurs et ne savent pas se taire…

Bons Fran? ais, emmenez notre roi plus loin de cette ville des spectres, ? Chalons, Trianon, n’importe o?, mais plus loin, parce qu’ici dans les chambres d’Antoinette et de Louis, les mauvais cauchemars peuvent troubler son r? pos apr? s tant de triomphe, apr? s tant de victimes qui jonchaient le chemin de son char de C? sar qui passait sur les morts. Est-ce en vain qu’apr? s votre alarmante “Marseillaise” on chantait le refrain d’une supr? me angoisse: “Dieu, sauvez le roi!”

B? tissez bien le pont pour joindre les peuples, qu’il ne soie pas moins solide que ces vieux ponts royaux? Paris, ? Moscou. Seux-l? ont bien soutenu la danse effr? n? e de la foule d? ch? in? e anim? e par la haine, ?clair? e d’incendie. Ayez soin que votre pont ne s’?croule pas bien vite pendant un de ces fours de grands bals populaires, guerres ou r? volutions, ces brillantes mascarades!

Grands po? tes, grands artistes! quel sera votre beau masque couvrant vos faces c? l? bres pendant ces grandes f? tes? Quel sera la costume, de quel si? cle, de quel style, qui fera votre gloire dans ces “folles journ? es”? Quant? nous, si obscures, inconnus maintenant que les grands de ce monde ne daignent pas nous voir, nous irons tous sans masque dans ces jours effrayants, car les masques de fer ne peuvent pas? tre chang? es en velours hypocrites.

Savez-vous, grands confr? res, qu’est ce que la mis? re? La mis? re d’un pays que vous nommez si grand? C’est votre mot favorit, ce pauvre mot “de grandeur”, le go? t de grandiose est inn? aux Fran? ais. Oui, la Russie est grande, un Russe peut? tre exil? m? me aux confins du monde sans? tre expatri?. Oui, la Russie est grande, la famine, l’ignorance, le vol, l’hypocrisie, la tyrannie sans bornes, et toutes ces grandes mis? res? normes, grandioses, collossales. Nos rois ont d? pass? les rois? gyptiens dans le go? t du massif, leurs pyramides sont hautes et bien solides, votre Bastille n’?tait rien aupr? s d’elles! Venez donc, grands po? tes, grands artistes, contempler la grandeur des nos fortes Bastilles, descendez des estrades, ?ter vos cotturnes et venez explorer notre belle prison. N’ayez pas peur, confr? res, la prison des po? tes qui aiment la libert?, la patrie et le peuple n’est pas si? troite comme les autres cachots, elle est vaste et c? l? bre son nom est la Russie! Le po? te y peut vivre et m? me en s? ret?, seulement priv? de nom ou bien priv? de tout.

Vivez en paix, confr? res, orn? s de vos grands noms! Et toi, Muse fran? aise, pardonne? la chanteuse, esclave priv? e de nom! Je t’ai moins profan? e dans ma prose indigente que tes libres amis dans leurs beaux vers dor? s!

La prisonni? re

Леся Українка – Голос однієї російської ув’язненої

Маленька поема в прозі, присвячена поетам і артистам, що мали честь привітати імператорське російське подружжя у Версалі

Великі імена і гучні голоси! їхня слава лунає цілим світом!.. Зрозуміло, слабенький спів однієї невільниці не матиме змоги привернути увагу цих величних півбогів, увінчаних лавровими та трояндовими вінками. Але ми не такі, бідні ув’язнені поети, ми призвичаїлися до пісень без відгуку, до нездійснених прохань, до даремних проклять, до безутішних сліз, до приглушених стогонів. Можна все згнітити, за винятком голосу душі, – він дасть себе почути і в дикій пустелі, і серед натовпу, і навіть перед царями. І чоло, що ніколи не зазнало лаврів, не менш горде, не менш чисте, воно не потребує лаврів, щоб приховати якесь безчестя. І голос, що ніколи не збуджував луни в золоті, не менш вільний, не менш щирий, він не потребує славетних тлумачів, щоб бути добре зрозумілим.

Дозвольте ж нам співати! Пісні – це єдине наше добро, бо все можна згнітити, за винятком голосу душі.

Ганьба лицемірній лірі, улесливі струни якої наповняли акордами зали Версаля. Ганьба чаклуванню зрадливої німфи, яка з хаосу віків викликала морок. Ганьба вільним поетам, які перед чужинцем дзвенять ланками своїх добровільно накладених кайданів. Неволя ще мерзотніша, коли вона добровільна. Ганьба вам, актори, коли ви блюзнірськими вустами вимовляєте велике ім’я Мольєра, який колись своїм уїдливим глумом підточував жахливого велетня, що його створив для Франції небіжчик король-сонце. Привид цього короля, такий блідий напередодні, почервонів від радощів, наслухавшись ваших пісень у місті Парижі, цьому місті-царевбивці, кожний камінь якого кричить: “Геть тиранію!” Горе старовинним містам, яких запліснявіле каміння, іржаві ліхтарі та тісні площі є великими промовцями і не вміють мовчати…

Добрі французи, заведіть нашого царя подалі від цього міста привидів до Шалону, до Тріанону, все однаково куди, але подалі, бо тут, у кімнатах Антуанетти і Людовіка, кошмари можуть порушити його відпочинок після такого тріумфу, після таких жертв, що устилали дорогу його колісниці цезаря, яка проїздила по мертвих. Чи даремно після вашої сполошної “Марсельєзи” співано найсумніший приспів: “Боже, царя храни!”

Добре ж будуйте міст, що мусить з’єднувати народи, хай буде він не менш міцний, ніж старовинні царські мости в Парижі і Москві. Вони ж добре витримали невгамовний танець позбавленого кайданів натовпу, підбурюваного ненавистю, освітленого пожежами. Подбайте ж, щоб ваш міст не завалився незабаром під час спалаху одного з цих великих народних балів, воєн чи революцій, цих блискучих маскарадів.

Великі поети, великі артисти, яка прекрасна маска прикриватиме ваші знамениті обличчя під час цих великих свят? Який саме буде ваш костюм, якого віку, якого стилю, що вас прославить у ті “шалені дні?” Що ж до нас, таких невідомих, незнаних тепер, яких великі цього світу не зволять навіть помічати, ми підемо без масок в ті страшні дні, бо залізні маски не можуть змінитися на лицемірний оксамит.

Чи ви знаєте, славетні побратими, що таке убожество? Убожество країни, яку ви називаєте такою великою? Це ж ваше улюблене слово, це бідне слово “велич”, смак до величного природжений французам. Так, Росія величезна, росіянина можна заслати аж на край світу, не викидаючи поза державні межі. Так, Росія величезна, голод, неосвіченість, злодійство, лицемірство, тиранія без кінця, і всі ці великі нещастя величезні, колосальні, грандіозні. Наші царі перевищили царів єгипетських своєю схильністю до масивного, їхні піраміди високі й дуже міцні. Ваша Бастілія була ніщо в порівнянні з ними. Приходьте ж, великі поети, великі артисти, подивитися на велич наших бастільських фортець, зійдіть з естрад, здійміть ваші котурни й огляньте нашу прекрасну в’язницю. Не бійтесь, побратими, в’язниця поетів, що люблять волю, батьківщину і народ, не така тісна, як інші місця ув’язнення, вона простора й її славне ім’я – Росія. Поет може там мешкати, і навіть у безпеці, позбавившись тільки імені або позбавившись усього.

Живіть собі спокійно, побратими, прославлені вашими великими іменами. А ти, французька музо, вибач співачці-невільниці, позбавленій імені. Все-таки я менше тебе зневажила своєю убогою прозою, ніж твої вільні друзі в своїх прекрасних, улесливих віршах.

Ув’язнена



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Леся Українка – La voix d’une prisonnieri russi вірш.