Світлиця для бенкетів у командоровій оселі. Не дуже велика, але гарно прикрашена різьбленими шафами, мисниками з дорогим начинням, арматурами тещо. Посередині довгий стіл, накритий до званої вечері, навколо нього дубові стільці важкого стилю. При одній стіні проти кінця стола великий портрет командора з чорним серпанком на рамі, проти другого кінця довге вузьке свічадо, що сягає підлоги, стілець, що стоїть на чільнім місці, приходиться спинкою до свічада, а передом проти портрета. Слуга відчиняє двері з сусідньої кімнати, інші слуги лагодяться прислужувати при столі.
Донна Анна уводить гурт гостей, здебільшого старшого віку, поважних, гордовитих, темно вбраних. Сама Анна у білій сукні, лямованій во всіх рубцях широкою чорною габою.
Анна
Прошу сідати, дорогії гості.
(До найстарішого гостя, показуючи на чільне місце.)
Ось ваше місце.
Найстаріший гість
Ні, сеньйоро мила,
Пробачте, я не сяду, хай лишиться
Воно порожнім. Буде нам здаватись,
Що наш господар тільки запізнився
І має ще прибути на беседу.
Се вперше ми тут сходимось без нього,
І тяжко звикнути до тої думки,
Що слід його закрила ляда смерті.
Анна
(сівши в кінці стола під портретом командора, проти чільного місця, зоставленого порожнім, подає знак слугам, щоб частували гостей, що вже позаймали свої місця.)
Мої панове й пані, – розгостіться,
Приймайтеся, частуйтеся і будьте
Вибачними, якщо неповний лад
На вдовиній беседі буде. Трудно
Вдові самотній вдержати в господі
Той лицарський порядок, що потрібен
Для честі дому.
Донна Консепсьйон
(стиха до своєї сусідки, молодшої пані)
Начебто для честі
Потрібні бенкети серед жалоби,
А іншого нічого не потрібно.
Донна Клара
(сусідка донни Консепсьйон)
Та досі донна Анна у всьому
Додержувала честі.
Донна Консепсьйон
Донно Кларо!
Я знаю те, що знаю…
Донна Клара
(з косим поглядом на Анну)
Ні… хіба?
Слуга
(на порозі)
Прибув маркіз Теноріо.
Анна
Проси.
Дон Жуан увіходить і спиняється коло порога.
(Кивнувши дон Жуанові на привіт, звертається до гостей.)
Дозвольте вам, моє шановне панство,
Представити сеньйора де Маранья,
Маркіза де Теноріо.
(До дон Жуана.)
Сеньйоре,
Прошу сідати.
Дон Жуан, пошукавши поглядом собі стільця, займає чільне місце. Угледівши напроти себе портрета командора, здригається.
Анна
(до слуги)
Дай вина сеньйору.
Слуга подає дон Жуанові більший і кращий кубок, ніж іншим.
Один гість
(сусід дон Жуана)
Я пізнаю сей кубок. Нам годиться
Того згадать, хто з нього пив колись.
(Простягає свого кубка до дон Жуана.)
Нехай же має дух його лицарський
В сім домі вічну пам’ять!
Дон Жуан
(торкаючи гостевого кубка своїм)
Вічний спокій!
Стара грандеса
(що сидить праворуч донни Анни. Стиха, нахилившись до господині)
Я мало знаю їх, тих де Маранья, –
Чи се не дон Жуан?
Анна
Йому наймення
Антоніо-Жуан-Луїс-Уртадо.
Стара грандеса
Ах, значить, се не той…
Донна Консепсьйон
(наслухає сю розмову, іронічно всміхається, нишком до сусідки)
Якраз той самий!
Старий гранд
(до сусіда свого, молодшого гранда)
Чи ви не знаєте, чим де Маранья
Так переважив нас, що без намислу
На чільнім місці сів?
Молодший гранд
(похмуро)
Не знаю, справді.
Старий гранд
Запевне, тим, що честь його Нова,
А наша вже зостарілась.
Молодший гранд
Запевне.
Донна Консепсьйон
(до дон Жуана, голосно)
Послухайте, сеньйоре де Маранья,
Я вас не встигла розпитати вчора, –
Не хтіла вам перебивать розмови,
Коли ви потішали донну Анну
На гробі мужа, – а проте цікаво
Мені довідатись, який же саме
Ви родич їй? Запевне, брат у перших?
Дон Жуан
Ні, ми зовсім не родичі.
Донна Консепсьйон
Ах, так?..
Але яке в вас добре, чуле серце!
Є наказ, правда, і в письмі святому:
“Зажурених потіш…”
Анна
(трохи підвищеним голосом)
Свояцтво миле!
Дозвольте вам тепера пояснити,
Чому се я таким ладом незвиклим
Врядила сю вечерю…
(До дон Жуана.)
Ах, пробачте,
Ви мали щось казати?
Дон Жуан
Ні, прошу,
Провадьте вашу мову, донно Анно.
Анна
(до лицарів)
Кохані свояки, скажіть по правді,
Чи я коли чим схибила повагу
Імення роду вашого?
Лицарі
Нічим!
Анна
(до дам)
Своячки любі, вам найкраще знати,
Як потребує жінка молода
Порада й захисту в ворожім світі.
А де ж поради й захисту шукати
Вдові, що не покликана від бога
Вступити в стан чернечий найсвятіший?
Ослона тая, що мені постачив
Серпанок жалібний, тонка занадто,
Щоб люди не могли мене діткнути
Колючим осудом, хоч і невинну.
Скажіть мені, у кого й де я маю
Шукати оборони?
Донна Консепсьйон
Ох, найкраще,
Коли зовсім її шукать не треба!
Дон Жуан
Ще краще – колючкам не потурати
І не давать їм на поталу волі.
Найстаріший гість
(дивлячись проникливо на дон Жуана)
Своячка наша має повну волю
Чинити все, що не плямує честі
Імення де Мендозів. А якби
Хто інший заважав своячці нашій
Держати високо ту честь, – хай знає,
Що є в родині лицарів багато,
І всі їх шпаги до послуги дамі.
Дон Жуан
Вона багато шпаг не потребує,
Поки у мене є ося одна!
(Витягає свою шпагу до половини з піхви.)
Найстаріший гість
(до Анни)
Чи вам доволі однієї шпаги
Для оборона?
Дон Жуан
Як не досить шпаги,
То я знайду ще й іншу оборону.
Найстаріший гість
(знов до Анни)
Він має право се казати?
Анна
Так.
Найстаріший гість
Мені здається, ми в сім домі зайві.
(Встає, за ним інші гості.)
Сеньйор маркіз, як бачте, ще не зважив,
Котору форму оборони вибрать.
Та краще се зробить на самоті,
Аніж прилюдно. А рішинець, певне,
Нам оголосять не пізніш як завтра,
Або вже ми його сами вгадаєм.
(Вклоняється Анні, за ним усі гості, рушають із світлиці.)
Донна Анна і дон Жуан лишаються сами.
Дон Жуан
От і замкнулася камінна брама!
(Гірко, жовчно сміється.)
Як несподівано скінчилась казка!
З принцесою і лицар у в’язниці!..
Анна
Чи то ж кінець лихий – собі дістати
З принцесою і гордую твердиню?
Чого ж нам думати, що се в’язниця,
А не гніздо – спочин орлиній парі?
Сама звила я се гніздо на скелі,
Труд, жах і муку, все переборола
І звикла до своєї високості.
Чому не жити й вам на сім верхів’ї?
Адже ви маєте крилатий дух –
Невже лякають вас безодні й кручі?
Дон Жуан
Мене лякає тільки те, що може
Зломити волю.
Анна
Волі й так немає,
Її давно забрала вам Долорес.
Дон Жуан
О ні! Долорес волі не ламала!
Вона за мене душу розп’яла
І заколола серце!
Анна
А для чого?
Щоб вам вернути знов громадські пута,
Колись такі ненавидні для вас!
Дон Жуан
О, певне, я б не витримав їх довго,
Якби не ви. Я б розрубав їх знову,
Коли інакше з них нема визволу.
Анна
Хто самохіть їх прийме хоч на мить,
Тому навік вони вгризуться в душу –
Я добре знаю се, мені повірте! –
І вже їх скинути з душі не можна,
Та можна силою й завзяттям духу
Зробити з них ланцюг потужний влади,
Що вже й громаду зв’яже, наче бранку,
І кине вам до ніг! Я вам кажу:
Нема без влади волі.
Дон Жуан
Хай і так.
Я владу мав над людськими серцями.
Анна
Так вам здавалося. А ті серця
Від влади вашої лиш попеліли
І внівець оберталися. Єдине
Зосталось незруйноване – моє,
Бо я вам рівня.
Дон Жуан
Тим я так змагався,
Щоб вас подужати!
Анна
І то даремне.
Хіба ж не краще нам з’єднати силу,
Щоб твердо гору ту опанувати,
Що я на неї тяжко так здіймалась,
А вам – доволі тільки зняти персня
З мізинця і мені його віддати.
Дон Жуан
Долорес персня маю вам віддати?!
Анна
Чом ні? Таж я Долорес не вбивала.
Се ви поклали в сьому домі трупа,
Що мусив би лежати межи нами
Неперехідним і страшним порогом.
Але готова я переступити
І сей поріг, бо я одважна зроду.
Дон Жуан
Багато в чім мене винують люди,
Але одвагу досі признавали
І друзі й вороги.
Анна
Її в вас досить,
Щоб вихід прорубати з сього дому.
Вас не злякають шпаги де Мендозів,
Того я певна.
Дон Жуан
Як же з вами буде?
Анна
Що вам до того? Мною не журіться.
Найгірше лихо – легше, аніж поміч
Нещира, вимушена.
Дон Жуан
Ось мій перстень!
(Здіймає персня з мізинця і дає Анні)
Анна
(міняється з ним перснями)
Ось мій. А хутко я вам подарую
Інакший, щоб печаті прикладати
До командорських актів.
Дон Жуан
Як то?
Анна
Так.
Я вам здобуду гідність командорську.
Бо вже ж обранець мій не стане низько
В очах лицарства й двору. Всі те знають,
Що лицарем без страху ви були
І в ті часи, коли була банітом,
А вже тепер ви станете зразком
Усіх чеснот лицарських – вам се легко…
Дон Жуан
(впадає в річ)
По-вашому, се легко – утопитись
У тім бездоннім морі лицемірства,
Що зветься кодексом чеснот лицарських?!
Анна
Доволі вже порожніх слів, Жуане!
Що значить “лицемірство”? Таж признайте,
Що й ви не все по щирості чинили,
А дещо й вам траплялось удавати,
Щоб звабити чиї прекрасні очі,
То відки ж се тепер така сумлінність?
Чи, може, тут мета вам зависока?
Дон Жуан
(в задумі)
То се я мав би спадок одібрати
Після господаря твердині сеї?..
Як чудно… лицар волі – переймає
До рук своїх тяжкий таран камінний,
Щоб городів і замків добувати…
Анна
Ви, лицар волі, як були банітом,
Були бандитом.
Дон Жуан
Я ним бути мусив.
Анна
А, мусили? То де ж була та воля,
Коли був примус бити й грабувати,
Щоб вас не вбили люди або голод?
Я в тім не бачу волі.
Дон Жуан
Але владу,
Признайте, мав я.
Анна
Ні, не признаю!
Було “взаємне полювання” тільки, –
Я пам’ятаю, як ви се назвали.
Так бути ж ловчим не велика честь!
Ви ще не знаєте, що значить влада,
Що значить мати не одну правицю,
А тисячі узброєних до бою,
Що можуть і скріпляти, й руйнувати
Всесвітні трони, й навіть – здобувати!
Дон Жуан
(захоплений)
Се горда мрія!
Анна
(приступає ближче, пристрасно шепоче)
Так, здобути трон!
Ви мусите у спадок перейняти
І сюю мрію вкупі з командорством!
(Підбігає до шафи і виймає звідти білий плащ командорський.)
Дон Жуан одразу здригається, але не може одвести очей од плаща, захоплений словами Анни.
Жуане, гляньте! от сей білий плащ,
Одежа командорська! Се не марне
Убрання для покраси! Він, мов прапор,
Єднає коло себе всіх одважних,
Усіх, що не бояться крів’ю й слізьми
Сполучувать каміння сили й влади
Для вічної будови слави!
Дон Жуан
Анно!
Я досі вас не знав. Ви мов не жінка,
І чари ваші більші від жіночих!
Анна
(приступає до дон Жуана з плащем)
Приміряйте сього плаща.
Дон Жуан
(хоче взяти, але спиняється)
Ні, Анно,
Мені ввижається на ньому кров!
Анна
Се плащ новий, ще й разу не надітий.
А хоч би й так? Хоч би і кров була?
З якого часу боїтесь ви крові?
Дон Жуан
Се правда, що мені її боятись?
Чому мені не взять сього плаща?
Адже я цілий спадок забираю.
Вже ж я господар буду сьому дому!
Анна
О, як ви се сказали по-новому!
Я прагну швидше вас таким побачить,
Яким ви стати маєте навік!
(Подає плаща, дон Жуан бере його на себе. Анна дає йому меча, командорську патерицю і шолом з білими перами, знявши з стіни.)
Яка величність! Гляньте у свічадо!
Дон Жуан підходить до свічада і раптом скрикує.
Анна
Чого ви?
Дон Жуан
Він!.. його обличчя!
(Випускає меч і патерицю і затуляє очі руками.)
Анна
Сором!
Що вам привиділось? Погляньте ще.
Не можна так уяві попускати.
Дон Жуан
(зо страхом одкриває обличчя. Глянув. Здавленим від несвітського жаху голосом.)
Де я? мене нема… се він… камінний!
(Точиться од свічада вбік до стіни і притуляється до неї плечима, тремтячи всім тілом.)
Тим часом із свічада вирізняється постать командора, така, як на пам’ятнику, тільки без меча й патериці, виступає з рами, іде важкою камінною походою просто до дон Жуана. Анна кидається межи дон Жуаном і командором. Командор лівицею становить донну Анну на коліна, а правицю кладе на серце дон Жуанові. Дон Жуан застигає, поражений смертельним остовпінням. Донна Анна скрикує і падає ницьма додолу до ніг командорові.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)