Невідомо напевне, чи єгиптяни були одразу першими мешканцями Єгипту, як вони самі казали, чи з Азії прийшли, коли вірити жидам. Як що й прийшли, то невідомо напевне звідки, чи з півночі Азії, чи з полудня, і чи йшли пустинею Арабською через Суецький перехід, чи може вони переправились через море Червоне. У всякім разі в Єгипті ніколи не знайдено інших давніх пам’ятників, окрім тих, що належали до єгипетської (коптської) раси.
Через те, що в Єгипті легко було вправляти землю, Єгипет здавна був дуже багатою і сильною країною. Через пустині та високі гори, що захищали Єгипет, дикі розбійницькі народи не могли часто набігати та руйнувати його. На півночі Єгипту в давніші часи дельта була дуже болотяна і непроходима. Долина єгипетська була досить вузька та довга і через те там не могло бути якогось одного державного осередку. Городи та села тяглися двома довгими рядами по обидва боки Нілу. Часті поводі Нілу примушували мешканців жити так, щоб можна було мати захист від води в часи заливання і щоб можна було робити собі якийсь запас для годівлі на ту пору. Через се в Єгипті люди дуже рано покинули бродяче життя і звернулись до хліборобства та осідлого життя. Через те вони хутко навчилися строїти будови і будови ті були різних стилів в різних частинах Єгипту, се залежало від різниці матеріалу будівничого. Ті різні стилі могли повстати і розвиватись одночасно і даремно було б розшукувати, котрий стиль стародавніший від інших. В Етіопії та горному Єгипті почали найперше видовбувати в скелях домівку собі, в долині ж ближче до Нілу мусили здавен навчитись робити цеглу з мулу та з глини, в дельті ж люди могли найперше почати ставити хати з дерева, бо там його було більше, ніж в других місцях. Пізніше по цілому Єгипті розійшовся спосіб будування з каменю, але все ж і ті кам’яні будови були різніх стилів в різних місцях.
Було б дуже цікаво прослідити історію сеї самостійної цивілізації, такої незалежної від чужих впливів, але ж перші її ступні нам невідомі, і ті пам’ятники, які знайдені, самі найдавніші, показують уже високий ступінь цивілізації народу, що міг їх зробити. За найдавніших відомих нам часів у Єгипті вже було рільництво, будівництво, малярство, різьбярство, письмо, релігійна наука в досить розвиненому стані. Звідки і як це все взялося, невідомо. Єгиптяни казали, що всього того людей навчили боги. Звідси деякі вчені вивели, ніби святці здавен були найстаршими в Єгипті, але ж такі розповіді про божу науку єсть у кожного народу, бо кожний народ звик все таємне виводити від богів. Що ж до давнього строю громадського в Єгипті, то певне він був спочатку патріархальний, як і у всіх країнах (як напр., було у первісних арійців), а потім перейшов у стрій монархічний. Відколи Єгипет з’являється в історії, він завжди є країною монархічною.
Єгиптяни не знали такої хронології як новітні народи, вони лічили роки від вступления на царство нового царя. Вчені грецькі знайшли великий список царських династій (родів), де написано, скілько царів було з кожної династії, скілько кожний з них царював і скілько літ панувала кожна династія, при ньому була історія тих царських династій, аж до Олександра Македонського. Історію сю писав Монетойн [Манефон] єгипетський історик, він же сам жив в пізніші часи єгипетської монархії. До нас дійшли тільки уривки тої історії та списку і то в перекладі християнських вже вчених.
Окрім того ще знайдено скілька пам’ятників єгипетських, теж досить порізнених та непевних, а з усіх їх можна вже було скласти досить повну хронологію єгипетську. Але все-таки в найдавніших часах та хронологія зостається непевна, бо в давні часи царювання над верхнім і нижнім Єгиптом часто належало до двох різних династій, що царювали одночасно і незалежно одна від другої, через те часто бувало трудно розбирати, чи єгипетські історики говорять про дві одночасні династії, чи про дві чергові. Часи царювання пізніших династій установлені певніше. 20-та династія єгипетських царів панувала за 1300 літ до Р. X., це було вилічено таким способом: на одному пам’ятнику було написано про схід зірки Сотіс, астрономи теперішні вирахували, що сxід зірки тої в таку-то годину міг бути тільки в 1300 р. до Р. X. Від того часу вже легше було провадити далі хронологію.
Єгипетська монархія була дуже довго на світі, одні кажуть 5000 літ, другі 4000 літ. Жодна монархія на світі не стояла так довго. Учені розділяють історію Єгипту на 5 періодів (розділів):
1-ий звуть “давньою державою”, і так звуть царювання перших 10-ти династій;
2-й період – “середня держава”, 6 династій, в сей період був напад на Єгипет дикіх бродячих народів – гіксів;
3-й період – “нова держава”, тоді були вигнані гікси, сей період продовжується аж до перського завоювання;
4-й період, під сей час єгиптяни скілька раз губили і знов вертали свою незалежність, під час цього періоду панувало 5 єгипетських династій;
5-й період, завоювання Єгипту Олександром Македонським і панування македонської династії Птоломеїв, хоч ся династія була й чужа, але вона так прийняла звичаї і віру єгипетську, що ії можна теж уважати національною,
5-й період закінчується римським завоюванням і тоді вже скінчилося незалежне життя державне Єгипту. Тут ми будемо описувати тільки перші три періоди, бо вони становлять собою історію чисто єгипетську, а при других двох так часто приходиться споминати історію чужих народів (напр. греків), що не знаючи її, трудно було б розуміти як слід всі історічні подїї.
Перший відомий цар єгипетський звався Мена. Вчені признали його за особу історичну, а не легендарну. Невідомо, чи він був вибраний народом, чи сам захопив силою владу. Царство єгипетське було поділене на невеликі округи, що греки звали “номи”, сам Мена був з номи Тені, що була на границі горішнього та середнього Єгипту. В ті часи місто Тені було осередком державного єгипетського життя, але потім його значення перейшло до міста Абідосу, де була нібито могила бога Озіріса.
Геродот пише, що сей цар Мена заснував місто Мемфіс трохи вище дельти і зробив греблю Кошейш, де були шлюзи, що управляли нільским розливом. Нове місто було присвячене богові Пта (Phtah), отже свята його назва була Га-Ка-Пта (Ha-Ka-Phtah), звідки греки взяли Aigyptos (Єгипет по нашому) і перенесли сю назву на цілу країну, тоді як самі єгиптяни звали свою країну Кемі. Другий історик каже, що Мена заложив Місто Крокодилів (Крокодилополіс) і збудував великий Лабірінт. Про се єсть ось яка легенда: одного разу на Мену напали на полюванні його власні собаки, він утік від них в озеро Меріс, там його приняв крокодил і потім переніс його на своїй спині на той бік. За для вдячності для сеї звірини, цар казав збудувати місто, назвав його Містом Крокодилів і заборонив мешканцям забивати крокодилів і навіть озеро було присвячено їм, як богам. Там же стоїть і могила сього царя – велика піраміда, там єсть і великий Лабірінт.
Перша династія царювала 253 р. Від неї не зосталося ніякого пам’ятника. Друга династія походила теж з міста Тені, вона царювала 302 р. За сеї династії почалося поважання святих звірів, принаймні найважнішх: вола Апіса, що вважався постатею бога Пта, йому поклонялися в Мемфісі найбільше; вола Мневіса, що був у місті Он (Геліополіс по грецьки); святого цапа в окрузі Мендезійському. Від другої династії зосталась піраміда на п’ять уступів, могила царя, отже вона єсть найдавніший пам’ятник з цілого світа; вона збудована трохи інакше, ніж всі інші піраміди: ті всі мають підмурівок рівносторонній, а ся має довгастий, вона має низькі вузькі двері, ними йдеться до хати в середині піраміди, де колись стояла труна царева, але труну ту забрано до Берлинського музею. Піраміда ся зветься Саккара.
Третя династія царювала 214 р., вона походила з Мемфісу. Від неї зостався цікавий пам’ятник: великий барельєф, що з’являє царя Сневру. Цар той заложив єгипетське місто на Синайському півострові, щоб там здобувати мідь. Цар стоїть і тримає за волосся якогось ворога подоланого, що впав перед ним на коліна, другою рукою цар здіймає над головою ворога зброю. Над царем напис: “Цар обох Єгиптів, Горус переможець, Сневру, великий бог”. Барельєф сей дуже грубої роботи. Три статуї трохи кращої роботи, що тепер стоять в Паризькому музеї, були зроблені певне близько того часу, що й барельєф. Єсть то статуї якогось Сепи, урядовця, родича царського та ще святця білого вола з жінкою Назою, що теж названа царською родичкою.
Від четвертої династії зосталися найзнакомитіші пам’ятники: дві піраміди царів з сеї династії, Хуфу і Шафри, Геродот зве сих царів Хеопс і Хефрен. Найдавніша піраміда Хеопсова (Хуфу), вона ж є і найбільша, при землі має 248 метрів кожний бік її. Заввишки вона має 133 метра.
Піраміди будувалися терасами з каменю вапняного, середина тих терас набивалася землею, а вся піраміда зверху накладалася різними каменями полірованими.
Але на Хеопсовій піраміді нема сього лицювання (на інших воно єсть), вона має 206 уступів (сходів) кожний заввишки в 2 або 3 локті. Велика піраміда має двері з північного боку, що провадять у вузьку галерею, галереєю можна зайти до кімнат, в одній з них стояла царська труна. Над тією кімнатою є ще п’ять інших, зовсім порожніх, вони зроблені для того, щоб верх піраміди не був дуже тяжкій над царським склепом. Bсi ті кімнати вироблені посередині цілої піраміди. В другій піраміді кімната зроблена нижче при землі, вирубана в цілій скелі, і над нею нема порожніх хат. Над дверима Хеопсової піраміди один німецький мандрівець видовбав величезними гієрогліфами імення короля Прусії і тим, звичайно, показав увесь свій вандалізм.
Обчислено, що на одну піраміду велику пішло стілько каменю, скілько треба було б на обведення муром цілої Франції, як би той мур був у 2 метра заввишки. Хто знає, скілько життя і сили людської пішло на будівлю сих камінних гір, поки то вони були поставлені. Ще ж тоді не знали як слід ні механіки, ні архітектури [видно, в ті часи не вміли зводити склепіння, бо його нема ніде в хатах пірамідних]. Геродотові казали єгипетські святці, що на будування великої піраміди пішло 30 років. Геродот розповідає так про те будування:
“Хеопс почав з того, що зачинив усі церкви, заборонив поданки і заставив усіх єгиптян робити на себе; одні мусили лупати гори Арабські та возити камінь до Нілу, а потім переправляти його через Ніл; другі приймали його та тягли аж до Лібійських гір. 3 місяці 100 000 людей були при сій роботі. Десять літ робили мощену дорогу, щоб нею возити се каміння, не лічучи сюди ще часу того, коли робили над тею горою, де мала стояти піраміда, та над підземною хатою, де мав бути колись похований цар. На саму ж піраміду пішло 20 літ. Потім Хеопс умер, процарювавши 50 років, і настав брат його (по других історіках син) Хефрен, той теж почав будувати піраміду і мучити над нею людей. Він царював 56 років. Отак то єгиптяни будували 106 років, а увесь час церкви були позамикані”.
Не все справедливо в сій розповіді, бо сії царі не тільки не замикали церков, а ще й нові будували, єгипетські історики кажуть, ніби Хеопс на старість, покаявшися, навіть святі книги писав. Він же казав відновити церкву богині Атор. Хефрен же збудував церкву з білого алебастру перед великим сфінксом.
Довго спорилися новітні історики, для чого власне ставилися піраміди, але на останку археологи дізнали, що то таки піраміди були царські могили, як то говориться у Геродота та в інших давніх істориків. Могили простіших людей теж були подібні до пірамід, тільки що були маленькі.
Так мучили царі народ над пірамідами, народ же, хоч не смів повстати, однак часом оддячував царям після їх смерті тим, що не давав їх ховати в тих пірамідах. Так сталося з двома царями, народ розлютився і казав, що коли ті царі будуть поховані в пірамідах, то він витягне і роздере їх на шмаття. Тоді родичі поховали їх так, що ніхто ніколи не довідався, де були вони поховані.
Одного разу учені знайшли побиті статуї царів, покидані в глибокий кам’яний колодязь, певне то були статуї тих царів, по смерті яких повстав народ. На одній такій статуї написано, що то Шафра (Хефрен), той, що поставив другу піраміду. Статуя та мало попсована, вона зроблена з твердого каменю діоріту. Постать і поза царя така, як завжди в єгипетських статуй: цар сидить на троні випростаний, руки покладені на коліна, в одній руці ніби звитий папірус. На поруччях трону лев’ячі голови. На боках трону зроблені рельєфом дві рослини, лотос і папірус, емблеми горішнього і долішнього Єгипту. Вираз цілої фігури спокійний і величний. Робота досить гарна, особливо, коли пригадати страшенну твердість матер’ялу, з якого зроблена статуя.
Недалеко від піраміди Хефрена є великий сфінкс. Він витесаний з цілої скелі і тільки там, де не вистачало скелі, докладено привезеного каменю. Тіло сфінкса має 57 метрів наздовш, воно сливе ціле засипане піском (остатнього часу його розкопали з піску). З піску виринає тільки голова що має 9 метрів заввишки, видно, що колись вона була помальована на червоно. Де-не-де вона пооббивана. На ній написано гіерогліфами, що вона з’являє Гармаку, бога зіходячого сонця. Перед ним стоїть колона царя Тутмеса 1-го, 18-ї династії, але сам сфінкс був поставлений далеко раніше, бо єсть храм, поставлений при царі IV-ї династії, Шафрі, і присвячений тому самому сфінксові. Постать сфінкса часто стрівається в пам’ятниках єгипетських. Поєднання тіла звірячого (лев’ячого найчастіше) з людською головою єсть емблема сили з’єднаної з розумом і тільки богам та царям надавалася така постать. Сфінкси в жіночій постаті трапляються дуже рідко.
Після Шафри настав Менкера (по Геродоту Мікерінос).
“Він, – розказує Геродот, – був трохи правдивійший від своїх предків. Казав повідчиняти церкви и позволив поданки. І людей своїх розсужував краще, ніж попередні царі. Коли хто був невдоволений з якого царського вироку, то цар того загожував дарунком яким”.
Він теж збудував піраміду, але меншу од перших, тільки краще оздоблену. Колись вона була наложена зверху гранітом, тепер той граніт обвалився. Як і всі інші, вона в середині зруйнована дуже, видно там побували араби. В ній однак було знайдено великий базальтовий саркофаг [саркофагом зветься волика скриня з каміню, куди ставилася труна деревляна, або папірусна] дуже просто оздоблений і труну дерев’яну. Саркофаг погинув у морі разом з кораблем, що перевозив його в Англію. Труна ж і тепер в Британському музеї. На труні напис гієрогліфічний, в ньому цар названий богом Озірісом:
“О, Озірісе, царю Єгипту, Менкера, в вічности живучий, небом урожений з лона Нут (богині неба), нащадку Себа! Твоя мати Нут нахилилася над тобою, вона ж є небесна безодня. Для твоєї боговитости вона знищить всіх ворогів твоїх, о, царю Менкера, в вічности живучий!”.
На тому полі, де стоять піраміди, був колись так званий город мертвих (некрополіс), кладовище давнє єгипетське. Було воно дуже велике, бо на ньому ховали людей з Мемфісу, що стояв по той бік Нілу, і мертвих перевозили човнами на кладовище. Там і тепер є багато могил, звичайне, дуже розруйнованих. Єсть могили подібні до пірамід, тільки менші; єсть просто хати, у них у середині пороблені ями, наче колодязі, від тих ям ідуть ходи попід землею до льоху підземного, де вже стоїть труна. Стіни сих могильних хат укриті малюнками, але все то малюнки зовсім не релігійного змісту.
Богів та різні святощі почали єгиптяни малювати при “середньому царстві”, а в давнішні часи, про які власне тепер говоримо, вони малювали тільки людей та звичайних світових істот. На могилах намальований завжди покійник з своєю сім’єю, при якій-небудь роботі, якою він завжди при житті займався. Намальовані різні сценки з його життя: от він на полюванні, несе козу на плечах, а собак веде на шнурі, або знов полює на болотах та в очереті диких болотяних птиць; то знов він стоїть на полі, наглядає над женцями, то лічить мірки збіжжя, або часом він малюється даючий поданки богам, але боги ті не намальовані. Межи написами молитов сливе нема, єсть тільки дуже коротенькі молитви до Анубіса, бога-шакала, сторожа могил та проводаря мертвих на той світ. В хатах намогильних були тільки посередині столи для щорічних поданків, що приносили родичі покійного, та ще в маленькій замурованій хатці стояла зовсім на віки замурована статуя покійника. В підземній же ямі стояла труна з мумією. Такі самі могили робились для різних святих звірів: волів, баранів, гадюк, а надто для ібісів.
Єсть іще цікаві руїни двох пірамід старого царства, що мали бути могилами якогось царя і цариці; поставлені ті піраміди серед озера Мері; на тих пірамідах стояли колись і статуї царя і цариці, але тепер їх нема. Само теє озеро, невідомо коли власне було викидане; інші знов історики кажуть, що воно собі озеро натуральне, а тільки його царі єгипетські розширювали, гатили та проводили від нього канали, і се скоріше, що так воно було.
Під кінець шостої династії відоме єсть царювання цариці Нітокріс, але про неї більше самі байки дійшли. Вона стала царювати по смерті свого брата і разом чоловіка. Звичай брати сестер за себе тримався у царів увесь час, поки трималася монархія єгипетська. Се було через те. що ніяка друга людина не вважалася гідною стати дружиною царевою, бо сам цар уважався особою святою, і навіть чужі царі не могли йому дорівнятись, отже треба було брати таку жінку, як сам, а такою могла бути тільки сестра, або яка близька родичка; таким тільки способом могла дотриматися в чистоті висока царська порода.
Брат Нітокріс був забитий і вона знала, хто його забив, і задумала помститися над злочинцями. Вона казала зробити велику хату підземну і запросила на бенкет у ту хату усіх тих, що забили царя, коли ж вони були всі за столом, вона пустила воду з скритого каналу і затопила їх усіх в тій хаті водою. Потім же, знаючи, що сама не втече помсти, вскочила в яму повну гарячого приску і там згоріла. Ціла ся історія єсть певне легенда, яких так багато у Геродота. В піраміді Менкери в тій хаті, що зроблена вище покою з його труною, знайшли саркофаг синього базальту і там було написано, що то цариця Нітокріс. Се часто случалося, що царі, не хотячи ставити окремої піраміди, казали ховати себе в пірамідах своїх предків, прикрасивши та оздобивши ті піраміди на свій кошт. В написі на саркофагу Нітокріс названа “вродливою з обличчям рожевим”. Сю назву греки переклали відповідним словом грецьким “Родопіс”, а потім видумали легенду, що ніби колись в Єгипті царювала грекиня Родопіс і що вона збудувала піраміду.
Тут ми бачимо, що від історії політичної (себто царської) давньої держави зосталися тільки самі обривки та й то по більшій часті легендарні. Але за те історія культури та хисту єгипетського найкраще відбилася в пам’ятниках сього давнього Єгипту і її можна ясно вичитати, дивлячися на ті незчисленні малюнки, барельєфи, статуї, ремісничі та всякі інші знаряди, які зосталися нам від тих стародавніх віків. А се може власне і єсть найціннійше в людській історії – історія культури. Шкода тільки, що багато тих дорогих пам’ятників було знищено та попсовано раніше, ніж учені могли їх відмалювати, зіпсував їх час, дикі бродячі народи, а ще гірше європейські невігласи мандрівці виписуваням своїх йменнів та різних дурниць.
З малюнків сих видно, що єгиптяни вже й в ті часи були народом культурним, тямущим в господарстві, ремеслах, різних промислах і навіть в хисті (як на ті часи). І дивна річ! в ті давніші часи малюнки та статуї були кращі, ніж в пізніші часи “нового періоду”, постаті були натуральніші, не такі тонкі, довгі та безжилі, як у пізнішіх фігур, рухи були живіші, цікавіші, не такі вимучені та одноманітні. Самі теми малюнків були цікавіші: були то сцени з щоденного життя, мало було в їх величности та ідеї, але в них відбивалося ціле життя людське.
Ми бачимо на них, як ті люди ріллю вправляли, бидло годували, полювали, рибу ловили, хати ставили, статуї робили, малювали, пряли, ткали і всяку роботу робили; ми бачимо забави тих людей, танці, гімнастику; музичні струменти, убори, одежу, покраси; оздоби зостались навіть не тільки в малюнках, а й в натурі, бо при мумії в труну часто клали різні перстені, намиста та різні інші покраси, надто багато сього було при жіночих муміях. Ремісникам клали в труну їхні ремісничі знаряди. ІЦо любив чоловік при житті, або чим займався, те йшло, за ним і в труну, тільки живі істоти не ховалися з мертвими у землю, як то бувало часом у інших давніх народів. Різних святощів у той давніший період не вживали при погребі, однак мумії вже бальзамували. Тоді видно віра єгипетська була подібна до давнішої браманської, поки ще там не було образів жодних, а богам поклонялися тільки під постатею святих звірів, або сил природи.
Писати єгиптяни вміли теж з незапам’ятних часів, бо вже на самих найдавніших пам’ятниках є написи гієрогліфічні. Власно у них письмо мало одрізнялось від малювання і може той і другий хист повстали і розвивалися одночасно. Лічба теж була їм давно відома, бо на малюнках давнього періоду і часто з’являється писар, що записує і лічить бидло та всякі статки господарські. Хоч у єгиптян не було такої гарної і цікавої літератури, як, напр., у греків, однак писали вони багато; у них був цілий великий гурт урядовців-писарів, що писали різні державні записи та накази царські, інші знов провадили записи астрономічні та медицинські.
Звичайно писарство не було ще так розвито в давній період, але й тоді вже були, так звані, “царські писарі” і навіть “наглядачі над книжними домами”, як це видно з могильних написів над тими урядовцями. Учені одкрили, що вже при шостій династії були книжки і навіть “книжні доми”, себто бібліотеки. А коли пригадати, що тоді всі книжки писалися руками, то певна річ в такії стороні, де вже були бібліотеки, мусіло бути багато писарів. Єгипетська література, як видно, не з поезії почалась, як то було в інших народів. Найдавніша єгипетська книга єсть щось на кшталт моральної розправи. Зветься вона: “Наука Птаготепа”, вона подібна трохи до жидівських заповидів, і найголовнійшою заповідею ставиться покірність дитяча:
“Слухняний син буде щасливий за свою слухняність, дочекає старощів і матиме царську ласку. Я сам (автор писання) дожив: до старощів на сім світі. Сто десять літ прожив я, цар до мене ласкавий і старі люди мене похваляють, бо я завжди був слухняний”.
Другі книги подібні до медицинських збірників з рецептами та з заговорами від слабостів. Єсть іще уривок з якоїсь фантастичної розповіді, подібної до казок “Тисячу і одної ночі”. Але все-таки в той давній період література і теоретична наука мало були розвиті, надто коли порівняти з розвитком ремесел та будівництва. Історії своєї країни єгиптяни давніх віків зовсім не писали, а з написів на царських могилах теж мало що можна було довідатися. Ні одна з бібліотек давнього періоду до нас не дійшла.
Треба спогадати знакомиту статую царя давнього періоду Ра-Ем-Ке: фігура та з дерева, а очі їй зроблені зо шкла і підбиті фарбованими цвяхами, так що зовсім видається, ніби статуя дивиться. Статуя ся має дуже натуральний вигляд, надто коли порівняти її з іншими статуями єгипетськими.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)