XIX династія, як уже сказано, була чужого племені, але Сеті перший ще при житті свого батька Рамзеса І оженився з дочкою Аменготепа ІІІ-го і таким способом поріднився з тебанськими царями. Сина їхнього Рамзеса другого єгиптяни вже вважали правдивим єгипетським царем і Сеті І коронував його ще при житті своєму. Пізніше Рамзес II прибрав ще ймення Рамзеса-Мейамуна, що значить друг Амона. Але народ назвав його Сезу. Може бути, що дещо з його царювання дало повод до утворення легенди про “Великого Сезостріса”, але ж то певне, що власне такого царя Сезостріса і таких походів, які йому греки надавали, ніколи не було.
Рамзес ще при житті свого батька ходив на повсталих народів куші та шарі в Етіопії. В Нубії в одній давній церкві єгипетській намальовані на стінах ті походи, потім тріумфальний поворот до дому Рамзеса, що веде до свого батька подоланого князя етіопського і двох його синів, а за ним військо несе багату здобич та веде полоннених і дивних звірів середньої Африки.
У великій підземній церкві Абу-Сімбельській намальовані великі походи Рамзеса II проти кушітів та негрів в Африці та в Азії проти хетів, що збунтувались і зірвали договір, зроблений з Сеті І.
Тії хети, по думці деяких істориків, були скити, а по думці інших, то були хеттейці, одно палестинське плем’я. Про сей поход дійшла до нас одна поема. Поеми тої велика частина єсть написана на одному давньому папірусі, що тепер у Британському музеї, а багато уступів з неї понаписувано по стінах різних дворців та церков в Абу-Сімбелі, в Рамзессейоні Тебському, в Карнаку, в Луксорі. Видно, що та поема була у великій славі. Поема та досить довга, – як одна пісня Іліади, а зложив її поет званий Пентаур. Ось деякі уривки з неї, з того місця, де то описується, цар покинутий сам один серед несчисленного ворожого війська:
Тоді його величність сильний, живий і потужний, став як той бог Мут, здійняв свою зброю військовую. Так узброєний він був подібний до Баала в час його потужності… Розігнавши свій повоз, він кинувся в середину війська нікчемних хетів, сам він був і при ньому нікого. Його оточили дві тисячі п’ятсот повозів, на зустріч йому кинулися найпрудчійші вояки нікчемного Хети і всі незчисленні народи, що були з ним, а цар не мав при собі ні князів, ні начальників, ні старшин над стрільцями та повозами.
“Мої стрільці та їздці мене покинули (так каже цар до Аммона), нема жодного з них, щоб воюватися при мені. Що замислив батько мій Аммон? Невже батько забува свого сина? Чи не йшов я по слову твоєму? Чи не святкував я для твоєї слави свят препишних, чи не сповнив я твого дому скарбами своїми? Я заколов для тебе тридцять тисяч волів. Я побудував церкви з кам’яних скель, я поставив для тебе вічні дерева. Я спровадив обеліски з Елефантини, я казав привезти вічні каміння…
До тебе волаю, батьку мій! Я сам посеред товпища невідомих народів, і нікого нема при мені. Мої стрільці та їздці покинули мене, коли я кликав їх. Але кращий для мене Аммон від міліардів стрільців, від міліонів їздців. Людські заходи не варті нічого, Аммон їх всі перевершить”.
“Ось я при тобі (каже Аммон), я батько твій, сонце. Моя рука над тобою, я більше вартий для тебе ніж міліони людей. Я владар всіх сил, я люблю одвагу. Я побачив, що серце твоє без страху, і моє серце звесилилось і моя воля сповниться!”
“Подібний до Мута (каже цар) я кидаю стріли праворуч, ліворуч, я жену ворогів. Дві тисячи п’ятсот повозів, що навколо мене, розбиті в дразки перед моїми кіньми. Жодному не стало руки для бою, серце тремтить їм у грудях і страх підкосив їхні тіла. Вони вже не тямлять кидати стріл, сили не знаходять, щоб тримати списи. Я жену їх у воду, як крокодилів; вони лежать ницьма, один на другому, я побиваю їх”.
“Се не людина серед нас (кажуть хети). Се Сутек, вояк величний, се Баал сам. Се не людські діла, що він робить; сам, самісінький, він одбиває сотні тисяч, сам без вояків, без старшин. Спішімося, втікаймо від нього!”
“Коли мій конюх побачив, (каже цар), що я зостався оточенний численними возами, він обімлів, серце йому затремтіло, великий жах пройняв його тіло. І він сказав своєму цареві: Добрий мій владарю, царю веледушний, єдиний заступнику Єгипта в день війни, ми лишилися самі серед ворогів, зупинися, рятуймо дихання життя свого!”
“О, вояки мої (каже цар), ви бачите мою перемогу, а я був сам. Аммон дав мені силу, його рука була при мені. Що скаже весь світ, коли почує, що ви покинули мене без помочі? що жоден князь, жоден начальник над повозами, чи над стрільцями не прилучив своєї руки до моєї? Я воювався, я одбив безліч люду сам один! Мої коні великі були: Перемога Тебська, та Нура Загожена. Їх тільки знайшла моя рука, коли був я сам серед ворогів. Я накажу годувати їх при мені, коли я буду в своєму дворці, бо вони тільки не покинули мене серед ворогів… Великий лев, що біг біля коней, воював при цареві, лютість розпалила його тіло, хто наближався до нього, падав до долу. Посічені в шмаття лежали перед кіньми трупи їхні купою кривавих останків”.
“Сонцевий сину! (каже цар хетів). Хай цілий Єгипет і народ хетів буде невільником у тебе під ногами! Ра доручив тобі владу. Ти можеш знищити своїх рабів, вони в твоїй волі, ніхто з них не повстане. Вчора ти прийшов і побив безліч їх. Приходиш сьогодні, не провадь далі кари… Ми всі долі лежимо, готові слухати волі твоєї. О, царю одважний, славо усіх вояків, даруй нам дихання життя!”.
“Слава тобі, милий наш сину Рамзесе! (кажуть боги). Ми даруємо тобі життя на літа незчисленні. Зоставайся вічно на троні батька твого Аммона, і топчи всіх чужинців під свої сандалії”.
Сю перемогу над хетами поет оцінив надто високо. Через який час війна знов почалась і скінчилася тільки через 14 літ. По скінченню була закінчена умовою, що нагадує трохи теперішні умови дипломатичні. Та умова написана на мурах в Карнаку. З неї видно, що обидва племена, єгиптяни і хети, вступили в спілку військову проти інших ворогів, і повіддавали один другому всіх полоненних і злочинців. На знак приязні Рамзес узяв до двору дочку хетського князя.
Рамзес II царював 68 літ. Він мав час добудувати багато предківських будов і ще і нових настановити. Скрізь по цілому Єгипті стоять пам’ятники його царювання. В одній церкві в Абідосі знайшли багато написів давніх царів, що казав виписати Рамзес II; ті написи багато помогли при розбиранні гієрогліфів. При давніших церквах та дворцях в Карнаку та в Луксорі є теж колони, статуї та обеліски Рамзеса. Скрізь повиписувано ймення Рамзеса з різними хвалебними виразами, як то було в звичаї у царів єгипетських.
На західному березі Нілу, в долині Курнаг є руїни Рамзесового дворця. Дворець той подібний до Карнакського: довгі ряди сфінксів, колони, подвійні колонади навколо дворів, стовпи зо статуями і салі з колонами в середині. Там сила малюнків та барельєфів, єсть і величезна статуя Рамзеса. На місці давнього Мемфісу теж знайдена друга така статуя. Єсть один малюнок єгипетський, де представлено як, перевозили такі статуї.
Абу-Сімбельська підземна церква теж збудована при Рамзесі. Там є колосси, висічені в цілій скелі. Там же в церкві богині Атор є статуї царя, цариці і їхніх дітей, при церкві тій багато є колон з головою богині Атор. В церкві бога Фре єсть чотири колосса Рамзеса II, що тримає сина на колінах. В сій церкві є ще статуя Рамзеса, що стоїть перед єгипетською сонячною трійцею: Ра, Горусом і Фта. Окрім того ще сила малюнків походів Рамзесових.
Хоча й Рамзес побудував багато різних будов, однак люд не заховав злої пам’яти по ньому, як по інших будівничих. Рамзес бо мало заставляв єгиптян робити, все те було побудовано невільниками бранцями з чужіх народів. Може навіть деякі його походи мали єдину мету здобування невільників для роботи. Через те в Єгипті дедалі збиралось дуже багато чужого невільного люду, що погибав на тяжких роботах. Між тим людом були і жиди (гебреї). Знайдений є на руїнах Теб малюнок, що представляє жидів на роботі під доглядом єгиптян. Власне жидів часто заставляли ходити на будівничі роботи. Здається, що жидам найтяжче було при Рамзесові II, вийшли ж вони з Єгипту при його синові Менефта, або при внукові його Сеті ІІ; так думають деякі історики, але ж се невідомо напевне. Жидівські ж книги зовуть усіх царів єгипетських фараонами.
Могила Рамзеса II стоїть на Царський долині в Лібійських горах на захід від Теб. Місце те дуже сумне і пустинне. В горах повибивані підземні ходники, їх звуть сірі гі або гіпогеї (підземелля). Там поховано багато царів. Могили всіх царів подібні між собою, тільки що одні краще, другі ж гірше прикрашені. Котрий цар довше царював, того й могила оздобніша. Бо кожний цар починав прикрашувати свою могилу від дня вступлення на царство. Коли ж він помирав, то його клали в могилу, а двері до неї замуровували на віки. Найкраща могила Рамзесова, там сила малюнків, богів, царів, там є кімнати з колонадами. В найкращій кімнаті стояв саркофаг з білого алебастру, там мала бути мумія Рамзеса, але саркофаг знайдено порожнім. Саркофаг той тепер у Британьському музею.
При цареві Менефта, синові Рамзеса II, на Єгипет напали лібійці та ще різні бродячі народи. Вони ще при Рамзесі II мали заміри напасти на Єгипет, але Рамзес утримував їх то страхом, то війною, то мирними умовами. Після його смерті вони всі зібралися під владою лібійського царя Мармайу і набігли на Єгипет. Вони захопили Мемфіс і збиралися йти на Теби. Се було подібне до набігу пастухів. Народи ті йшли цілими племенами з жінками та дітьми. Сила їх була велика. Але все таки їх побили в середньому Єгипті і вони мусили вернутися назад. Цар Менефта не був таким одважним, як його батьки, отже він сам не виходив проти ворога, послав тільки військо велике, сам же втік геть далеко і в Тебах заперся, – боги йому звістили у сні, щоб він не йшов сам на війну. Однак все таки двірські поети складали йому хвалу за “перемогу над ворогом”. Вороже військо зоставило після себе деякі зостанки і вони вже оселилися в Єгипті під умовою платити податки цареві.
При тому ж таки Менефта вийшли і жиди з Єгипту, як думають деякі історики. Жиди в своїх святих книгах описують різні чуда, що ніби творилися перед їхнім виходом з Єгипту і підчас погоні єгипетської. Про ті дива буде спогадано в історії жидівській; в єгипетських істориків та в пам’ятниках нічого не згадується про них. Манетон подає одну народню легенду про вихід жидів. Там говориться, що один цар єгипетський забажав раз побачити богів на власні очі, як бачили їх давні царі єгипетські. Тоді один святець йому сказав, що він тоді побачить богів, коли вижене з Єгипту всіх нечистих та прокажених. Тоді цар зібрав 8000 тих нечистих і вислав їх далеко на тяжкі роботи. Між тими нечистими були деякі учені святці.
Тоді той святець, що наказав цареві те зробити, побоявся божої кари за образу святців, але боявся теж сказати цареві божу провість, яку сам знав, а написав її на папірусі, потім же і сам себе забив. В тій провісті говорилося, що нечисті нападуть на Єгипет і будуть ним володати 13 літ. Цар тоді дав нечистим місто Абаріс, що було безлюдне ще від часів нападу гіксосів. Нечисті, зібравшись там, вибрали собі за старшого одного святця з Геліополісу, він звався Озарсіф, і присягли йому на вірність. Він тоді наказав їм не поважати святих звірів і знатися тільки з такими людьми, що теж звірів не поважають. Потім він обгородив міцно Абаріс і зібрався війною на царя. Окрім того він покликав на поміч собі гіксосів, програних з Єгипту при Тутмесі III. Прийшло їх 200,000.
Цар злякався і втік до царя етіопського, що був його підданим, забрав з собою Апіса, та ще багато святих звірів, а в Єгипті лишав сина свого Сетоса (його звали теж Рамзесом, так як дід його звався), з ним зосталося військо велике боронити Єгипет. Нечисті руйнували Єгипет і робили там усяку нечисть, плюндрували церкви, розбивали божі статуї, заставляли святців різати святих звірів, а самих святців потім виганяли голими геть. Озарсіф, що старшинував над ними, зрікся свого ймення, що походило від Озіріса, і назвався Моїсеєм. Нечисті який час владали Єгиптом, але потім надійшов цар з сином та з військом, вдарив на нечистих, побив їх дуже багато, а тих що зосталися прогнав геть до Сірії.
Після сього другого набігу пастухів Єгипет знов почав свої походи та перемоги. Рамзес III, цар ХХ-ї династії, був царем-вояком, як Тутмес III, Сеті І та Рамзес II. Він повоював лібійців та таккарів, потім народів з Малої Азії і з островів, шо були напали на Єгипет з моря та з Арабської пустині. На пам’ятнику Рамзеса III описана тая війна на воді: “Устя ріки було наче море човнів різного шталту, човни тії від демена до стерна були засажені вояками узброєними.” На суходолі ж: “Піхотинці були мов леви на горах рикаючі. Коні тремтять і прагнуть топтати ворогів під ноги”. Цар Рамзес каже: “Я наче бог Мут, я став проти ворогів і вони бачили силу рук моїх. Тії, що переступили мої границі, не дочекають більш жнив.” Рамзес оселив подоланий народ филистимлян в південній Сірії. Одному лібійському племені дав землю на захід від дельти. Хутко після того послав морське військо на Фінікію і знов заставив її платити собі данину.
Походи Рамзеса III змальовані на мурах церкви і дворця, що стоять біля колоссів Мемнона. Місце, де вони стоять, зветься Медіне Табу, так звались давні Теби. Там є велика церква Аммона з великими пілонами – колонами зо статуями і великими круглими колонами; перший двір сеї церкви дуже зруйнований, але другий добре ще доховався. Там зосталася велика колонада, покрита стелею, помальованою блакитною барвою з білими зорями. На колонах та на стінах сила малюнків. За тим другим двором було ще багато будов, але вони всі в страшних руїнах. Скрізь по тих розвалених мурах видно малюнки: все військові справи царя Рамзеса ІІІ, та хвала йому за блискучі перемоги. Далі є церква, поставлена ще за Тутмесів і прикрашена за різних царів єгипетських. Біля тії церкви знов дворець Рамзеса ІІІ. Там теж багато малюнків: у середині дворця по стінах намальовані різні сцени двірського життя: цар серед гарему, цар граючий в шахмати і т. д. На надвірній стороні знов військові сцени.
За Рамзеса ІІІ (інші кажуть, що за Рамзеса ІІ) була змова у дворці на життя царя.
“Двірські вельможі та жінки гаремні задумали скинути царя і посадити на місце його брата його. Вони уживали до того чар, бридких для богів і богинь. Цар казав їх судити і їх присужено до темниці. Але цареві той вирок здався надто лагідним і він скарав на горло злочинців, суддів теж покарав за милосердя і казав їм зрубати голови”.
Так говориться в одному єгипетському пам’ятнику; Геродот же і Манетон розповідають про се інакше. У Манетона цар зветься Сетозіс, у Геродота ж Сезостріс. Манетон так розповідає:
Сетозіс воював з Кіпром, Фінікією, Асірією та Мідією. Ідучи на війну, він доручив царство братові своєму Армаїсові, не дозволив йому тільки носити корони і зневажати цариці та гаремних жінок. Армаїс не слухав наказів царя. Тоді найстарший святець доніс про те цареві, цар несподівано вернувся в Єгипет і одібрав царство у брата.
Геродот каже, що цар, вернувшись у Єгипет, був запрошений до дворця на обід, потім же брат його казав підпалити той дворець, де сидів цар з жінкою та дітьми. Сезостріс радився з жінкою, шо йому робити, і жінка порадила взяти двох дітей, покласти їх через огонь і по них перейти до дверей як по мості. Цар її послухав і зробив так. Двоє тих дітей згоріли, але цар з жінкою та з іншими дітьми вирятувались.
У Луврському музеї стоїть саркофаг Рамзеса ІІІ. Саркофаг той з рожевого граніту, на ньому намальоване сонце, переходяче підземні країни. Могила Ремзеса ІІІ велика, має скілька хат, багато прикрашена цікавими малюнками різного змісту побутового і релігійного. Там змальовані всі доби року в Єгипті, по одному малюнку на кожний місяць. Там єсть і два знакомиті “арфісти”, що то їх кожний мандрівець змальовує. Тільки всі ті малюнки дуже попсовані димом від факелів мандрівців вчених і невчених, та написами різних йменнів споглядачів; інші споглядачі навіть повідломували собі чимало шматків “на спомин” либонь. Як будуть панове мандрівці так далі справлятися, то може хутко від давніх малюнків і сліду не стане.
Нащадки Рамзеса III всі звалися Рамзесами, але про них мало що відомо. Інші вчені відносять до ХХ-ї династії байку, що розповідає Геродот, але вона більше цікава яко байка, з котрої пішло дуже багато варіантів у різних народів, ніж яко історичний факт.
Геродот розповідає, що був колись в Єгипті цар на ймення Рампсініт. Цар той мав великі скарби. Щоб краще їх заховати, цар казав збудувати велику каменицю, одна стіна тії камениці виходила по за ограду дворця. Але будівничий, що мав лихі заміри, приладив каміння таким способом, що два чоловіка легко могли їх вийняти. Як була скінчена камениця, Рампсініт казав перенести туди свої скарби. Через який час будівничий, чуючи смерть, покликав своїх двох синів і сказав їм, що, будуючи каменицю, він ужив способу, щоб зробити своїх синів багатими, щоб вони жили в достатку. Він розказав їм докладно, який то камінь, де він, як його виймати, і сказав, що коли вони зроблять все так, як він їм казав, то вони будуть господарювати над царськими скарбами.
Будівничий вмер, а сини взялися до роботи. Вони пішли в ночі до дворця, знайшли той камінь, легко його вийняли і забрали дуже багато грошей. Одного дня цар, прийшовши оглядати свої скарби, був дуже здивований, побачивши, що посудини, в які він ховав гроші, були порожні. Він не знав, хто б міг те зробити, тим більше що всі печаті, які він сам поробив на дверях, були цілі. Він приходив ще два чи три рази і кожний раз бачив, що скарби вменшались, і злодії не переставали красти.
Тоді цар казав поробити пастки і порозставляти їх поміж посудою з грішми. Злодії знов прийшли, один пішов просто до грошей і попався в пастку. Попавши в такий лихий стан, він кличе свого брата, наказує йому, щоб той як найшвидче одрубав йому голову, аби ніхто його не пізнав і щоб не сталось потім якого лиха родині. Признавши, що брат каже по правді, другий брат так зробив, потім вийшов геть, заложив знову камінь і пішов до дому, забравши голову братову. Другого дня цар знов пішов до свого скарбу. Увійшовши, він дуже зчудувався, побачивши тіло без голови, зловлене в пастку, а в будові не видно було жодної дірки, жодного виходу. Серед такої непевности він от що придумав: казав почепити трупа на мурі, поставив при ньому сторожу і наказав приводити до дворца кожного, хто буде плакати над трупом, або виявить який небудь признак жалю.
Мати злодія, довідавшися, що роблять з її мертвим сином, наказала другому синові, щоб він яким хоче способом одв’язав трупа од муру і приніс би їй. Вона казала, що коли се не буде зроблено, то вона сама піде і про все розкаже цареві. Хлопець, не вмовивши матері і боячись її погрози, добрав способу.
Він обладував ослів міхами з вином і погнав ослів поперед себе. Коли ж над’їхав близько сторожі, що стерегла його брата, він розв’язав скілька міхів. Вино потекло, а хлопець вхопився за голову і почав несамовито кричати, і неначе не знав, до котрого осла йому кинутися. Сторожа кинулася збирати вино, що бігло потоком, силкуючися захопити його як найбільше, надіючися на даремщину. Хлопець удав розлюченого і почав їх лаяти, але вони почали його просити і він нібито помирився з ними, з їхав з дороги і почав зав’язувати міхи. Потроху він разговорився з сторожею, вони підлещувались йому та жартували, а він ніби з добрості подарував їм міх вина. Вони сіли, почали пити і запросили й хлопця пити з собою. Він пристав до них і дав їм ще міх. Сторожа попилась і поснула.
Як настала ніч, він обголив кожному сторожеві по пів бороди на сміх, потім одв’язав брата, положив його на ослів і, сповнивши отак наказ матері, повернув до дому. Потім цар казав своїй дочці не дуже то чесним способрм довідатися таки про цілу справу. І довідавшися врешті, взяв його в свою ласку і дав за нього свою дочку, кажучи, що сей чоловік наимудрійшай з усіх єгиптян, а єгиптяни наимудрійші з усіх народів.
Потім Геродот розповідає, як той самий Рампсініт, спустився на той світ, як грав там в шахи з богинею Деметер і то вигравав, то програвав, а потім вернувся на сей світ і богиня подарувала йому золотий обрус. І ніби в пам’ятку сього, що року один жрець їздив до церкви Деметер (Ізіди?) з зав’язаними очима і на возі запряженому двома вовками. Подібних “історичних” байок чимало є у Геродота.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)