Леся Степовичка – Над ріллею заспраглою

До 90-ліття Степана Бандери

Над ріллею заспраглою,
неораною, чорною –
орати її ще й орати! –
здіймається сонце червоне.
Ora, ore o Ra! –
молитися сонцю щоденно…
Ім’я Твоє
червоно-чорним тюльпаном
навісні розквітає в степу.
Ім’я Твоє
вітер колише в лісах,
ніби прапор –
Bandiera!
Здобудеш
українську державу,
або загинеш
в борні за неї! –
кликав Ти.
Є держава вже, брате,
І немає її…
Віл остовпілий
римигає жуйку злиденну,
остюками давиться гірко,
сили підвестися нема –
віковічна летаргія триває…
Трапезують
шаблезубі
вовкодухи-вампіри,
опівночі шниряють степом –
цмулять цівочками тонкими
задрімалу волову кров…
Воля або смерть!
Ти сказав
І вкотре народився, Степане.
Яблучко червоне
на чорній тарелі землі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Леся Степовичка – Над ріллею заспраглою вірш.