Дмитро Загул – “Коли на долоню наклоню чоло…”

Коли на долоню наклоню чоло,
То все привиджається рідне село.
І стежечка кожда і кождий куточок,
Хатинка старенька і темний садочок,
Де серце, не знаючи злиднів, жило.

Он там моє щастя безжурне цвіло, –
Над чистим потоком вільшина схилилась.
Самітна смерічка на лан задивилась;
Під нею веселе бурлить джерело…
Лиш там, тільки там моє щастя було.

ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ПІДГІР’Я”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Дмитро Загул – “Коли на долоню наклоню чоло…” вірш.