Броніслав Грищук – Чорний Острів, білі лебеді

Я іду собі у вересень,
в лоскотання павутинні,
Чорний Острів на тім березі,
білі лебеді на хвилі.

Соціальне забезпечений,
що й америки не треба,
я пускаю дим колечками
в незалежне рідне небо.

Я пускаю дим хмаринками
за плече своє за праве,
плаче ангел, хоронитель мій,
безутішно, безугавно.

Та невже, мовляв, не знаю я,
що куріння – клята вада,
що цигарка термоядерна –
то дияволові ладан!

Він за мною йде похнюплено,
ніби й знать мене не хоче,
журно крила перламутрові
по ковдобинах волоче.

А ген-ген, дурне, задрипане,
з головонькою хмільною,
і моє минуле нипає
дощовою стороною.

Йде стернею, і покосами,
і рудою осокою,
поза літом, поза осінню,
поза Вовчою горою.

Не почути вже, не вгледіти –
здаленіло, спопеліло…
Чорний Острів, білі лебеді,
доле моя чорно-біла!



Броніслав Грищук – Чорний Острів, білі лебеді вірш.