Анатолій Лупиніс – Золоті ворота

Асфальт в жагучих обіймах сонця
важко дихає, вгинається під ногами.
Дерева з обтятими віттями –
каліки дерева.
Квіти, закуті в бетон,
позбавлені пахощів квіти.
Люди, уярмлені Молохом,
Загнані в щільники люди.
Золоті Ворота шляху,
обтятому з обох боків.
Загратовані Золоті Ворота
на шляху, що веде в нікуди.
Увійдеш з одного боку –
вийдеш в нікуди,
Увійдеш з другого боку –
вийдеш в нікуди.
Хтось побудував Ворота
з пелюстків Сонця.
Витікали з Воріт дороги – промені
до всіх країв та народів.
Хтось перетяв дороги,
перегриз хтось жили на руках Сонця.
Стоять загратовані Золоті Ворота
на шляху, обтятому з обох боків,
раною на тілі Матері,
болем у моєму серці.
Золоті яблука котяться по рівчаках,
вимитих кров’ю.
Золоті яблука без зернят.

Бо висохла криниця,
І поливаємо Яблуню кров’ю.
А кури несуть яйця без жовтків.
А ще кажуть, що скоро нестимуть виливки.
Бо висохла криниця,
і напуваємо курей кров’ю.
А Півень клює золоті яблука,
Золоті яблука без зернят.
Клює і дивиться одним оком
на золоті яблука,
а другим – на Золоті Ворота.
Клює і кукурікає вовчим голосом.

1970 рік



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)
Анатолій Лупиніс – Золоті ворота вірш.